“Реквієм за майбутнім”: звук і колір надії

Гармонії і кольори “Реквієму за майбутнім” Олександра Родіна

1 серпня Львівський органний зал став середовищем особливого мистецького проєкту, який поєднав прем’єру музичного твору і персональну виставку живопису одного автора – Олександра Родіна. Митець має доволі міцні позиції в українському музичному мистецтві сьогодення, його твори звучать зі сцен концертних та органних залів, філармоній та оперних театрів, його програми цінує фахове середовище і любить широка публіка, про його творчість вже написано наукові праці, його композиції виконуються в численних країнах зарубіжжя.

Композитор, художник О.Родін.

У Львові до творчості Олександра Родіна також ставляться з великою повагою: адже цікавий і успішний досвід співпраці з митцем мають органний зал, філармонія та опера, і не просто співпраці у виконаннях, а спеціальних замовлень на конкретні твори. Можемо згадати успіх «Романтичної симфонії», написаної для органного залу, балету «Соляріс» для Львівської опери, активну підготовку майбутнього оперного твору. І перша серпнева програма органного залу знову містила прем’єру композиції, яку митець завершив для світової прем’єри саме на львівській сцені.

«Requiem for the Future» («Реквієм за майбутнім») для сопрано і органа – твір до якого ведуть численні паралелі його особистого і творчого життя. І тому поєднання його з персональною виставкою (першою у Львові) видається цілком природним.

Звернення композитора до творів духовної тематики є дуже різножанровим і завжди – оригінальним та особистісним: «Requiem» для симфонічного оркестру, хору та солістів, «Сім останніх слів Ісуса на Хресті» для симфонічного оркестру, «Stabat Mater» для камерного оркестру, двох солісток і скрипки-соло, «Панахида» та «Піснь Всесвятій Богородиці» для мішаного хору, «Святий Боже» для симфонічного оркестру і хору, «Missa Luminosa» для сопрано і камерного оркестру.

Виконання цих творів також дуже представницькі: так, наприклад, «Сім останніх слів Ісуса на Хресті» написані до ювілею Й. Гайдна на замовлення головного диригента та художнього керівника симфонічного оркестру Національної філармонії України Миколи Дядюри, «Святий Боже» виконано оркестром і хором Львівської Національної Опери (диригент – Іван Чередниченко, хормейстер – Вадим Яценко). Зоряним був склад виконавців «Stabat Mater» у київському Миколаївському костелі (Будинку органної музики) і у Львівській опері, а також у «Requiem» у програмі, присвяченій вшануванню пам’яті жертв голодомору в листопаді 2017 року: оркестр київської філармонії під орудою Романа Кофмана, Ансамбль ім. Б. Лятошинського (художній керівник — Валентина Іконник-Захарченко), хор «Кредо» (художній керівник – Богдан Пліш), солісти: Алла Родіна (сопрано), Марія Березовська (мецо-сопрано), Олександр Чувпило (тенор) та Андрій Маслаков (бас-баритон). Тоді композитор написав на своїй сторінці Facebook: «До теми “Реквієму” я звернувся вперше приблизно десять років тому. Це була стандартна заупокійна меса в її канонічному концептуальному викладі. Твір благополучно ліг на полицю і пролежав там призначений йому строк. Можливо, мені потрібно було щось переосмислити в житті, щоб знову звернутися до цієї теми, будучи вже носієм дещо зміненого ДНК власної душі. Реквієм, який ви почуєте 25 листопада, не є заупокійною месою. Це радше маніфест неупокорення самому фактові смерті. Це спектр емоційних переживань, “списаних” із відчуттів уже за межами земного життя...». Як бачимо, в музиканта особливе сприйняття жанру, яке зумовлює пошуки відповідних мистецьких вирішень.

Живопис у доробку митця також не випадковий. Його наставником і другом став видатний художник, вірменин Ваган Ананян, який тривалий час працював в Одесі. Значимість цієї постаті в долі музиканта засвідчує симфонія «Художник Ваган», де темою є кодування у звуках його імені (2011). Відлуння ідей живописця відчуваються і в живописних полотнах, і в музичних композиціях. За словами О. Родіна, перша персональна виставка відбулась 15 років тому. Але у цей рік, знаковий для митця ювілеєм, саме в Одесі в дні великодніх свят він запропонував ідею аудіовізуального проєкту «Осяяння душі», в якому поєднався триптих образно співзвучних музичних творів різних авторів (в тому числі прем’єра його духовного твору «Missa Luminosa»), і виставка робіт під назвою «Живопис, натхненний музикою» в різних техніках, об’єднаних духовною тематикою. В інтерв’ю щодо події митець сказав: «Це дуже символічно для мене, тому що і свою композиторську діяльність, і свою діяльність як художника я починав в Одесі. Потім у мене була довга перерва в живописі. Остання виставка у мене була 15 років тому. Зараз у цій пітьмі, і цій війні мені захотілося подарувати людям трішечки світла. Тільки світло переможе темряву».

Відкриття виставки “Requiem for the Future” .

Жанр «Missa Luminosa» ближчий до камерної кантати ніж до канонічної меси, а її остання частина – «Agnus Dei» стала самостійним твором, оскільки окрім оригінальної версії – для сопрано та струнного квартету, виконується в авторських перекладах для сопрано з органом та для сопрано з камерним ансамблем, а також в перекладі для органа (транскрипція Якобуса Ґладзіви).

Львів може похвалитися і новою прем’єрою твору О. Родіна, і виставкою у її значно ширшій версії. Живописні роботи автора – це рефлексії, роздуми над вічними темами, цілющі медитації, пошуки гармонії власного світу через творчий процес. Низка творів для виставки випозичені у їх власників (зокрема одну з робіт О. Родіна для виставки надав Євген Станкович), частину (насамперед пейзажі) створено спеціально для мистецької події.

Нове звернення митця до жанру реквієму також дуже особливе. «Requiem for the Future» («Реквієм за майбутнім») для сопрано і органа – це продовження лінії духовної камерної кантати від «Missa Luminosa», і водночас дуже вільне трактування жанру. Оперуючи виключно фрагментами канонічних латинських текстів, композитор переакцентовує їх, прагнучи втілити тривожний роздум над болісними проблемами сьогодення: «Війна, знищення і руйнування – це не лише щоденна реальність українців, які відчайдушно протистоять російській навалі, але й глобальна тенденція суспільства, яке ризикує втратити все… наше майбутнє залежить від нас: чи ми спостерігатимемо як нас знищують, чи будемо захищати саме життя, нашу планету, людство».

Під час концерту.

Як і в одеській програмі новий твір прозвучав у триптиху композицій, йому передували два суголосні за глибиною філософського осмислення органні твори Й. С. Баха у виконанні Світлани Позднишевої: прелюдія на тему лютеранського хоралу «Nun komm, der Heiden Heiland» («Нині прийди, Спасителю язичників»), однієї з адаптацій амброзіанського гимну «Veni, redemptor gentium» («Прийди, Визволителю народів»), та хоральна партита на тему «Christ, der du bist der helle Tag, Vor dir die Nach nicht bleiben mag» («Христе, Ти – яскравий день, ніч зникає перед Тобою»).

Якщо свій перший реквієм Родін творив, строго дотримуючись структури, то цей, особистісний твір, сповнений суб’єктивними рефлексіями на граничну експресію реалій і емоцій сьогодення, він трактував як чотиричастинний цикл відповідно до задуму: перший розділ містить Господню молитву («Pater Noster»), якої немає в римо-католицькій заупокійній літургії. Основною і найдокладніше розпрацьованою у творі стала частина «Dies irae» («День гніву»), знаменита середньовічна секвенція приваблює автора насамперед текстом, хоча її знакова для світової музичної творчості інтонація також з’являється в одному з центральних розділів молитви. Її смислові розділи (Tuba mirum, Rex Tremendae, Recordare) композитор виділяє в окремі розділи за музичним матеріалом, темпом й емоційним наповненням. Третя частина «Agnus Dei» («Агнець Божий») – як і перша, запозичена з меси, яку вона завершує спільною молитвою «Dona nobis pacem» («Даруй нам мир»), однак основне місце в ній займає текст розділу з «Dies irae» – «Confutatis» («Засудивши нечестивих»). Філософським підсумком твору стає «Lacrimosa» («Оплакування») з її пророчим молитовним зверненням: «Грішних людей помилуй, Господи, даруй їм спокій! Амінь!»).

Виконавиці премʼєри Світлана Позднишева та Анна Богач.

Майстерно виписана вокальна партія (її виконавиця – Анна Богач, сопрано) балансує в межах чималої амплітуди емоційних станів, широкого діапазону та вимагає від інтерпретаторки інтелігентного і вдумливого розкриття кожної тези, адже композитор у побудові мелодичної лінії, акцентуванні і фразуванні гнучко слідує за сенсами і символами, ведучи слухача за музикою у глибини їх осягнення. Партія органу (Світлана Позднишева) наділена постійно змінними функціями: педальних співзвуч, на які накладається вокальна лінія, символічних повторюваних інтонаційних формул, розгорнутих basso ostinato, сонорних ефектів, звуконаслідувань. Композитор уникає надміру звучань, нагромадження засобів та ефектів, адже його мета – роздуми над суттю вічних текстів, своєрідна реколекція, втаємничення у молитву і духовне оновлення. Обидві виконавиці майстерно й у стилі втілили авторський задум.

Як і в інших своїх композиціях, у «Requiem for the Future» Олександр Родін дотримується балансу між самобутністю вислову, актуальністю свого музичного арсеналу і, водночас, доступності змісту для широкої слухацької аудиторії – в цьому мабуть, і криється секрет популярності його творів, прихильності слухачів і репертуарності у провідних виконавців та колективів країни. А його самовираз через живопис гармонійно доповнює уявлення про коло тем і образів, які хвилюють автора, про його способи їх творчого осмислення. Це був дуже цікавий мистецький досвід, з яким слід привітати і автора, і команду органного залу, яка ініціювала творчу ідею і допомогла її втілити в життя.