Дора перед війною.   Війна заскочила мене у гірськім селї Дорі між Делятином і Яремчем. Гадаю, що забирав би я Читачам непотрібно богато часу описом місцевости загально знаної, літниска, що в послїдних роках тїшило ся великим числом лїтних гостий і то майже самих Українцїв. Впрочім підчас війни була й так дуже добра нагода пізнати як слїд усї околицї з часописних битв у ріжних сторонах а передусїм в наших горах, бо там від довшого часу вели ся найзавзятїйшї бої...  

— "Мій друже! Як страшно грають гармати! Гремлять гармати без угавку, гремлять всї кріси paз у раз, жумлять машинові. Заходить сонце червоною загравою, красить все небо. За нами пожежі й чорнї стовпи диму, що сягають висше хмар. За нами чорні бовдури диму, що котять ся, як филї повенї, по небі. Они заступили нам ясне сонце й два днї не бачило ми його. Туга й сум насїли на наші душі, кров, яка проливаєть ся довкруги, роздражнює ще більше.  

Відень, 13 серпня 1916.  

В освітленю князя Більова.   І.   Бувший канцлєр нїмецької держави князь Більов оповістив в остатнім місяци на жаданє приятелїв свої погляди на нїмецьку полїтику в обємистім дїлї під заг.: Fürst von Bülow, Deutsche Politik, (Verlag von Reimar Hobbing in Berlin, 1916, стор. I—XVI, 1—359).  

Як розказували менї, так розкажу і я. А розказував менї прапорщик одного з наших галицьких полків, що в переїздї на відпустку вступив до мене. А думаю, що сама подїя правдива, бо оповідач є по званю ц. к. судовий авскультант, свідок зовсїм достовірний.   Де се воно дїяло ся, сього оповідач менї не сказав, бо се війскова тайна, досить, що на італїйськім фронтї.   Насамперед краєвид, серед якого збула ся подїя.  

Хв. Редакціє! Прошу помістити в фейлєтонї "Дїла" сих кілька стрічок, під вражінєм часу хвилї написаних одним із "інвалїдів".   В навечерє дволїтних роковин огня і крови, дня 27. липня 1916 року відбув ся концерт. Місце концерту сего: шпитальне подвірє, слухачі і авдиторія: на носилках, на стільцях, на кріслах... Місця стоячих опустілі. Сей концерт не для стоячих...  

Малий фейлєтон.  

І.  

Часом у ночі не можу довго заснути: пригадує ся тодї все, що пережило ся в останньому роцї, такі грізні хвилї, які більше на сон подобають, нїж на дїйсність, на мару, що провидїла ся менї в зоряні, повні тайн ночі на полї битви.   ....Десь далеко, глухо грають гармати, чи громи бють; огняні зорі, сичачі вужі крають на кавалки темно-синє небо! Лїсами ходять стогони!   Ніч на хвильку глухне! Все дрімає в темнїй синї; в дусї гармати здрімнула ся смерть!  

Відручне письма цїсаря.   ВІДЕНЬ. (Ткб.) "Wiener Ztg." оголошує отсе Найвисше власноручне письмо Цїсаря:   Любий графе Штірк!   Вдруге вертає річниця днїв, в яких непереднані замисли неприятелів приневолили нас до війни.   Хоч жаль менї, що так довго тревають важкі досвіди, наложені на людство, то прецї погляд в минуле, на тяжкі змаганя, які все на ново оправдують мою віру в непобідиму силу монархії, дає менї велике вдоволенє.