Два листи.

Малий фейлєтон.

Осїнна ніч в маю сего року, на північній Волинї. Наш полк по кількох наступах взято назад з боєвої лїнїї, щоби упорядкувати ряди і доповнити втрати. Жовнїри помучені; кождий шукає клаптика сухої землї, обвиває ся в покривало і спить. Що двайцять, трийцять кроків горить ватра, де приходять жовнїри, пробуджені нічним холодом, загріти ся. Чути тільки палахкотанє ватри і глибокий віддих жовнїрів, що твердо і спокійно поснули. Я сеї ночи не сплю, бо маю догляд над полковими вартами. При одній ватрі вже довго сидить однорічний охотник Н. в глибокій задумі; коло него бачу кореспонденцію, яку йому доручено вечером. Свитає вже, а він все ще сидить коло горючої ватри.

О 7. годинї рано приходить приказ скріпити на передї боєву лїнїю і вдарити на ворога. Жовнїри вдоволені, що ніч переспали cпoкійно, приймають приказ без нїякого зворушеня. Починається наступ. Спокійно, повагом посуваєть ся жовнїрська маса вперед. З неприятельського боку починають падати стріли. Тут і там падуть в наших рядах люди, та йдучі вперед не звертають на се уваги. Кольона іде вперед і добуває неприятельські становища. Приступ удав ся.

Тепер приходить пора на тих, що остали ся за нами. На побоєвище йдуть санїтарі. Тут вбитий, там ранений, між ними безладно розкидані кріси, шапки, плащі, папері. Ще перед хвилиною ішли сюди жваво здорові і дужі люди, а тепер тут безладний цвинтар. Санїтарі роблять лад на нїм; переглядають річи убитих; папері кидають, а все вартісне забирають та записують, що до кого належало.

Я ходжу теж по боєвищи і накликаю санїтарів, щоби швидше заходили ся. На землї находжу записаний синїй папір листовий. Підношу його і читаю.

"Коханий мій хлопче! Чому так довго нема вісти від Тебе. Як подумаю, що Тобі могло щось лихе стати ся, відходжу від розуму. До того мій муж прочитав твого послїдного листа. Ти знаєш, як я терплю від коли мене одружили з ним. Та тепер моя мука ще більша. Та нехай, щоби тільки Тобі що злого не лучило ся."

Підношу листову коверту з адресою: "Однорічному охотникови Н." Яких двацять кроків находжу другий білий лист, ще не розпечатаний, з тою самою адресою. Сподїюся, що у нїм найду домашну адресу однорічного охотника Н., отвираю письмо й читаю: "Ти забрав менї мій родинний спокій. Коли я Тебе під сю хвилю не проклинаю, то тому, що може Тебе вже Бог судить."

Наближаю ся до масової могили. Вже принесено кількох убитих. Коло великої могили копають жовнїри окрему, для одного лиш.

"Кому се хлопцї окрема хатка?"

"Се, пане надпоручнику, для пана однорічного Н. Він був такий делїкатний чоловік, треба його і по смерти ушанувати."

"Невжеж він впав."

"А-якже, поцїлили його в серцї, от він лежить."

Під розлогою сосною на білім піску лежить блїдий жовнярик, з любим півусміхом на лици. Очи недімкнені, немов тужливо дивлять ся на мене, так що приходить сумнів чи він справдї вже неживий.

"Хлопцї покладїть сей синїй лист пану однорічному до гробу і витешіть йому гарний хрест."

"На хрест ми постарали ся берези; дивіть ся яка гарна, біла, буде пасувати пану однорічному."

[Дїло, 06.08.1916]