Відень, 13 серпня 1916.
За цїлі віки витерпіла людськість, а в першім рядї Українцї, в останніх двох роках. Мущини в силї віку покрили ся сивиною, недолїтки-хлопцї виросли на дозрілих мущин, матері покаменїли від болю Нїоби, квіт народу пішов сиру землю гризти або калїками коротатиме своє життє. А скільки дївочих слїз пролило ся — і тих щасливих дївчат, котрі вспіли видержати удари життєвої бурі, й тих нещасних, котрі впали жертвою, як молоді пупянки дерев від маєвого приморозку. А скільки дїточого квилїння заглушила воєнна метушня так, що й чути його не було кому. Се наші чисто-людські терпіння. Тюрми, заслання, клевета, зради, шибеницї, сум, сльози, розпука, нечутлива закаменїлість, безсонні ночі — значили шлях сих терпінь.
Чи-ж диво, що Українець ловить тепер жадливо кожду вістку з північного фронту, знаючи, що там рішаєть ся питаннє, чи, коли та в якій мірі видістанемо ся з чужинецького панування? Історія траґедії України під Польщею й Москвою, використаннє польського панування над Українцями в Галичинї з боку Росії — досї на жаль ще не знайшли відповідного зрозуміння в центральних державах. І тому тим зрозумілїйша причина, чому так жадливо ловить Українець вістки з поля бою. Ми сподїваємо ся, що та упертість, з якою Росія преть ся заволодїти австрійською Україною, заставить нарештї оцїнити вагу українського питання й тих із полїтиків осередної Европи, котрі ще не здолали зорієнтувати ся в нашій справі.
З приводу теперішнього переїзду через Стокгольм мав шеф російського ґенерального штабу розмову з співробітником часописи "Aftonblad". На питаннє журналїста щодо часу кінця війни заявив ґенерал Бєляєв: "Може промине до того часу ще рік, а може ще й півтора року. Ще не прийшла пора робити мир. Колиб тепер наступив мир, за кілька лїт мали-б ми знову війну. Тому ми поки-що боремо ся за мир, але за дїйсний, тривкий мир". На нашу думку — дїйсного, тривкого мира не осягне почвірний союз доти, 1. доки польсько-український спір у Галичинї не буде полагоджений в дусї повного урівноправнення Українцїв, 2. доки Росія пануватиме над українськими землями, прилученнє яких до Росії стало основою її могутности, дало їй доступ до Чорного моря та зродило в неї кортячку мати Дарданелї й проливи, вкінцї сотворило їй збіжевий шпихлїр і підстави її промислового розвитку.
Правдивість першої умови стверджує цїла історія України від часів Хмельницького аж до новітньої історії Галичини.
А щодо другої умови — вже сама завзятість теперішнїх боїв на російськім фронтї вказує найнагляднїйше, як дуже залежить Росії на задержанню українських земель. Не без підстави пише дехто, що Росія швидше переболить утрату Петербурга нїж Київа. Та ся думка показує заразом, де удар найпевнїйший. Які необчислені наслїдки мав би такий удар, доказом того величезне занепокоєннє, якого наробила в петербурзьких кругах статя проф. Міґулїна в "Нов-ім Времени" (з 16 мая). Він писав, що цїлю Нїмеччини не є здобути Бельґію, Польщу, Курляндію і т. д. В кождім разї подібні набутки були-б тільки засобом до цїли. Цїлю Нїмеччини є "пануваннє від Атлянтійського до Індійського океану" й тут перехрещують ся російські та нїмецькі інтереси. А до сеї цїли змагає Нїмеччина пляново й непомильно. "Свою задачу коло Вердену сповнили Нїмцї більше нїж блискучо": вони здержали тут Французів й Анґлїйцїв і дуже їх ослабили, а самі ледви чи більше стратили при тім нїж 200.000 людей, з чого 7О% повертає знов на фронт; офензивою на Верден спинили вони похід порозумінні на Солунь, могли дати військо Туркам, котрі спинили російську кавказьку армію, а навіть самі перейшли до наступу у Вірменїї; через битву коло Вердену змусили вони російську армію, заки ще снїг стопив ся, почати офензиву з огляду на приятелїв, котра "принесла Росіянам величезні страти, але поза тим нїяких істотних успіхів". Не покидаючи боротьб коло Вердену, звернуть ся потім Нїмцї проти російського південно-західного фронту, против України, щоб узяти в свої руки сей шпихлїр, а рівночасно зачнуть позірну офензиву над Двиною, щоб відтягти туди російські війська з галицького фронту.
Страх перед походом військ осереднїх держав на Україну був без сумнїву одною з причин останньої російської офензиви та її завзяття, котра одначе зазначуєть ся слабим посуваннєм наперід, зате такими стратами, що навіть для російських метод вони досї небувалі. Й сї російські страти довели до того, що на карпатськім фронтї розпочала ся вже успішна офензива військ осереднїх держав, а для решти російського фронту може надійти пора переходу від дефензиви до офензиви кождої хвилї. І про зворотну точку пишуть деякі, навіть півофіціяльні часописи. Що в тім правди, покаже будуччина.
Та вертаючи до слїв Бєляєва, треба дати поясненнє, чому він певний такої швидкої нової війни. Дві причини можуть викликати таку нову війну: українські землї поза межами Росії та справа Дарданелїв. І колиб Австрія навіть послухала деяких порадників і згодила ся виміняти пpи мирі українські землї за инші буцїмто вигіднїйші для неї, лишить ся справа Дарданелїв, та справа, якої Росія не зречеть ся та якої зректи ся нїколи не позволять їй великодержавні потреби, поки буде Україна в її руках.
Посїданнє-ж Дарданелїв Росією се вічна погроза европейського миру, спеціяльно спокійному розвиткови Середньої Европи.
Тож і українське питаннє і справа Дарданелїв повинні подиктувати центральним державам її основне ослабленнє. Се диктує їм страшний зріст населення Росії. Число уродин у Росії виносило в 1914 р. 8 мілїонів, а хоч смертність у Росії незвичайна, все-таки надмір уроджених треба обраховувати найменше на 3½ міл. Відповідне число щодо Нїмеччини за 1913 р. виносить 834.000. Так стоїть справа сьогоднї. А в будуччинї? В тім часї, коли Нїмеччина не буде ще мати 100 мілїонів, а навіть не більше, ніж 80 мілїонів, число населення европейської й азійської Росії виноситиме 300 до 400 мілїонів. Статистик Баллод обраховує число 400 мілїонів за 50 лїт відтепер. І відбиваючи Україну, центральні держави й під сим оглядом усувають небезпеку, бо річний приріст Москалїв виносить 1.5%, а в Українцїв він вищий нїж 2%.
Чи стоїмо на зворотній точцї найкрівавійшого лїта в історії, покажуть найблизші днї. Одначе в усякім разї повинні побідники в теперішнїй війнї так устроювати державні новотвори й такі повести межі для них, аби національні противенства в них були виключені. Инакше шкода не ріками, а морями вже пролитої людської крови.
[Вістник Союза визволення України, 13.08.1916]
13.08.1916