Те, що наших предків  масово нищили за національною та ідеологічною ознаками, ми вже, здавалося б, перепустили крізь серце й осягли розумом. Але людиновбивча машина тоталітаризму і далі виказує свої сліди через нові й нові безіменні могили масових поховань. Цього разу — знову Єзупіль на Івано-Франківщині.    

Ефектним було те, як працівники Жидачівського целюлозно-паперового комбінату перекрили спершу під'їзди до Львівської облради, а відтак в'їзд у Жидачів на напрямку Стрий–Тернопіль. Люди ходили пішим переходом і пропускали лише машини швидкої допомоги. Протестувальники вимагали виплатити їм заборговану зарплатню й відновити роботу підприємства, яке не працює від середини вересня (а від серпня люди не отримують грошей). Хоча підприємство офіційно не закрили і робітників ніхто не звільняє. Кажуть, їм нібито мали б нараховувати 2/3 ставки, втім грошей ніхто не отримував.

  Моральність — чеснота, якої серед розмаїття клерків та держслужбовців помітно бракує. Зрештою, не лише серед них, і з тим таки треба щось робити. Український католицький університет, до прикладу, зайшов до проблеми зі свого боку і взявся до просвітництва. Йдеться про публічний експеримент кафедри філософії УКУ, що полягає в читанні циклу відкритих академічних лекцій «Етика сучасності: ключові аспекти».  

Після певного інформаційного затишшя довкола 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття» вибухнула нова кримінальна справа — цього  разу проти командира роти Володимира Процького. Слідчі органи ніяк не зреагували на висновки комісії з розслідування Іловайської трагедії, яка не побачила жодного злочину в діях батальйону. Тож перебування під вартою на весь час проведення досудового слідства Володимир Процький уник лише завдяки заставі, розмір якої становить трохи більше 24 тис. гривень.  

Спогади і паралелі. Гіркі й ностальгійні роздуми. Невтішні й оптимістичні прогнози. Надії та розчарування в ідеях Майдану. Війна зовні і всередині. Ці ключові слова — нині у коментарях від членів страйкового комітету Тернопілля, політиків і громадських діячів, на яких тримався організаційний процес Майдану в області.   Театральна площа в Тернополі у перший день Революції гідності    

Лев Скоп — відомий художник з Галичини, який прожив на київському Майдані Незалежності майже всі дні Революції гідності. Учасник та автор ідеї багатьох мистецьких акцій на Майдані — від оформлення каркасу ялинки до розпису майданівських щитів. Та чи не найбільш відомими є його майданівські ікони. Художник малював їх на центральній площі Києва і відразу дарував тим, хто разом з ним творив Революцію гідності.    

​ Рівно рік тому на Вічевий майдан в Івано-Франківську зібрався Євромайдан. Тоді ж таки чітко визначилися і яскраві лідери-активісти, серед них Максим Кицюк, родом із Севастополя (він здобував у Івано-Франківську вищу освіту) та Сергій Сивачук, голова місцевого осередку «Патріот України».      Так починався Франківський Євромайдан  

Колись про сучасність писатимуть книжки і зніматимуть фільми. І ніхто не вимагатиме історичної достовірності, був би сюжет «плакальний»   В інформаційний простір Івано-Франківщини закинуто історію, яку може використовувати і кіностудія імені Довженка, і якийсь «Сизраньфільм», треба тільки додумати ідеологічно правильну кінцівку – і можна братися псувати плівку.  

Після появи повідомлення на офіційному сайті «Свободи» про те, що націоналісти йдуть з виконавчої влади, у реґіонах почався «свободопад». Рішення партії найдужче позначилося на Галичині, оскільки наш край є базовим для «Свободи» і саме тут вони найбільше у владі є представлені. В такий спосіб у трьох галицьких областях виникла маса вакансій. Найвагоміший демарш відбувся в Тернополі, там з посади голови обласної держадміністрації цофнувся Олег Сиротюк. Решта «самовідводів» — з посад голів райадміністрацій. Сумарно в Галичині тепер «обезголовлені» 18 районів.

Ви думали, що «ядєрноє пєпєліщє» від Дмитра Кісільова, який торгує таблом на російському телебаченні, — вершина геббельсівщини? Немає меж для досконалості.