Моральність — чеснота, якої серед розмаїття клерків та держслужбовців помітно бракує. Зрештою, не лише серед них, і з тим таки треба щось робити. Український католицький університет, до прикладу, зайшов до проблеми зі свого боку і взявся до просвітництва. Йдеться про публічний експеримент кафедри філософії УКУ, що полягає в читанні циклу відкритих академічних лекцій «Етика сучасності: ключові аспекти».
«Це спільний проект УКУ та Львівськї міської ради. І за загальними словами, якими можна було б окреслити його суть, ховається чітке завдання — навчити людей, які працюють в органах місцевого самоврядування та в державних структурах, мислити етично, плекати цінності, навчитися осмислювати принципи, що лежать в основі їхніх щоденних рішень», — пояснює задум викладачка УКУ Орися Біла*.
Вона вважає, що Університет як місце, в якому продукується інтелектуальна думка, де формується дискурс, — має допомогти формувати розуміння, що таке сучасна етика, які її проблеми, чому важливо мислити етично. Пані Біла каже, що у цьому навчальному курсі немає центральної концептуальної теми, він будується навколо етичних проблем, з якими люди щоденно стикаються в суспільстві: корупція, нерівність, несправедливість та інші.
Щоб зрозуміти, чого можуть навчитися львівські службовці в УКУ, «Z» поговорив з Орисею Білою детальніше. До речі, свою лекцію в межах проекту вона посадила на ґрунт «історії сучасності» Мішеля Фуко, бо цінує його як філософа, який говорить про складність сучасного буття і про те, що ми є насправді не лише продуктом своєї волі, свого бажання, але також продуктом суспільної взаємодії.
– Пані Орисю, Мішель Фуко, на філософію якого Ви опираєтеся в своїй лекції для проекту «Етика сучасності», пише, що традиційні суспільні інститути роблять нас заручниками системи. Для України один з таких інститутів — корупція. На Вашу думку, вона здоланна?
– Ми думаємо про корупцію як про пухлину на тілі суспільства. Це правильно, але проблему слід аналізувати глибше. Уявімо, що є система освіти і вона не працює в тій формі, в якій повинна працювати. Я, як роботодавець, не впевнений, чи Ви взагалі свою освіту отримали чесно. Не знаю, чи Ви прогулювали пари, чи не прогулювали. Тоді переді мною як роботодавцем постає етичне питання… Взяти знайомого, бо я знаю, що зможу його навчити, чи покладатися на існуючий в нашому суспільстві інститут освіти, який, як відомо, не ґарантує мені як роботодавцю ані якісного професіонала у своїй ділянці, ані навіть достовірність його диплому. Корупція виникає в той момент, коли розірвана нормальна система суспільних взаємозв'язків. Це, по суті, додаткова, а насправді паралельна система суспільної взаємодії, що дозволяє підтримувати функції, в яких зацікавлені громадяни, при неможливості забезпечувати їх у належний законний спосіб.
Корупція існує тільки там, де відсутня громадянська взаємодія, де не функціонують громадянські інститути. Коли немає нормальної системи лікування, то ми змушені платити лікарям, щоб створити додаткову систему зв'язків, яка дозволить отримати належне лікування. Те саме повторюється в системі судочинства та багатьох інших системах. Корупція свідчить про брак нормального громадянського суспільства, про брак взаємодії інститутів, тому тут трошки інше питання…
– Українську реальність насправді паралізує брак справедливості…
– Питання справедливості є надважливе, воно тісно пов'язане з питанням довіри, особливо довіри до державних структур. Коли ти знаєш, що державна установа буде до тебе справедлива, незалежно від того, хто зараз очолює якийсь відділ чи підрозділ, то це питання суспільної та державної цілісності.
Питання довіри до державних установ загострилося у зв'язку з війною на сході. Багато людей задає собі питання: заради кого помирають люди, для чого так багато жертв? Це дуже делікатне питання з багатьма невідомими. Наприклад, питання збитого терористами літака, відсутність чіткої і однозначної відповіді стосовно Іловайського котла, в якому загинули люди, врешті-решт відкритим залишається питання Майдану і того, хто понесе відповідальність за розстріл. Це невелика частка питань, які постійно поруч із нами. Вони створюють дуже складний баланс, про який треба ще багато говорити, багато думати. Переконана, що виважені рішення базуються на доброму осмисленні, тому нам потрібно обдумати і обговорити багато питань.
– В суспільстві існує дуже високий запит на справедливість, чесність, порядність. Оскільки цих чеснот немає — люди щораз частіше говорять про необхідність третього Майдану. Як думаєте, людям треба пояснювати, що справедливість не настане миттєво, що, як пише Лєшек Колаковський, «ми недооцінюємо зло в цьому світі», а тому суспільство ніколи насправді не стане справедливим?
– Парадокс у тому, що відсутність справедливості як кінцевий стан — неприйнятна. Не відомо, що розуміє під питанням справедливості людина, яка бореться за повернення справедливості. Це дуже крихке питання, яке тримається на тонкому балансі сил. В нашому контексті питання справедливості дуже важливе, тому що воно стосується формування довіри одне до одного і відчуття того, що тобі віддали те, що тобі належить, — це запорука тієї довіри, яка повинна будуватися між громадянами. У нас такі зв'язки дуже ситуативні. На Майдані люди довіряли одні одним, тому що не було виходу. Зараз ситуація змінюється, і ми вже змушені задумуватися над тим, що буде утримувати суспільство в єдності. А без цієї єдності очікувати нормального суспільства безглуздо.
Що ми можемо зробити для того, щоб люди мені довіряли? Що ми можемо зробити для того, щоб люди довіряли інституціям? Що ми можемо зробити для того, щоб формувати чесне і порядне суспільство? Відповідь на ці питання дуже проста: щоденно бути порядними і відповідальними.
– В Україні завжди був високий рівень довіри в сім’ї. Проте, на думку Френсіса Фукуями, що вища довіра в сім’ї, то менша зовні, до суспільства. Тобто зараз нам потрібно формувати не так довіру до людей, як до інституцій?
– Так! Довіра до інституцій — це дуже важливо! В одному інтерв'ю журналісти запитали Ганну Гопко: «Яку реформу Ви запропонуєте насамперед?». Вона розгубилася. Скажу відверто, на її місці я теж не знала б, що відповісти. З якого боку не візьмеш — усюди потрібні реформи. Для себе я вивела формулу: якщо говорити про створення нормального суспільства, то 80% наших зусиль повинні бути спрямовані на формування міжінституційних зв'язків. У нас, фактично, в будь-якій ніші можна будувати NGO — неприбуткові громадські організації. Вміння вкладати свої зусилля в розвиток цих інституцій вимагає зараз більшої уваги, ніж дуже важливі питання люстрації чи покарання. І тільки 20% зусиль потрібно присвятити тому, щоб подолати наше корумповане і злочинне минуле. Чим прекрасні революції? Вони допомагають руйнувати те, що існувало, але після революцій завжди повинен настати момент створення, будівництва. Якщо ми не усвідомимо, що для нас і за нас ніхто нічого не зробить, то ми залишимося в ситуації наївних дітей, які будуть чекати прекрасного керівника. Країна — це ми з вами, це є ті ефективні інститути, які ми щоденно створюємо і які допомагають нам взаємодіяти між собою.
– Не раз чув Ваші критичні зауваження щодо люстрації. Роз'ясніть, будь ласка, свою позицію.
– Люстрація не може бути самоціллю. Тому що методи і способи, які були вибрані для люстрації, — абсолютно неадекватні. Сто тисяч людей за десять днів. Яка може бути якість люстрації? Звичайно, можливо, є комітет, який складається з чудових молодих людей, які намагаються зробити якнайкраще для своєї країни, але ж не вони будуть люструвати цих сто тисяч людей. Це означає, що свої повноваження вони делеґують. Одразу виникає питання: кому, яким чином? Ми знаємо, що уряд має на меті провести люстрацію дуже швидко, а це означає, що багато механізмів і процедур до кінця не обдумано. Зрештою, відкритим залишається питання: які критерії цієї люстрації? Яка мета? Який ми хочемо отримати результат? Боюся, що тільки 15% людей будуть справедливо люстровані.
– Тобто нам потрібна така люстрація, яка підвищила б рівень довіри до інституцій, а в такий спосіб отримаємо більше недовіри і додаткові надуживання?
– Власне. У такий спосіб люстрацію можна було проводити двадцять років тому. Зараз люстрація виглядає як такий популістський крок, яким можна виправдати свою бездіяльність.
– Покійний Каха Бедукідзе казав: що більше чиновників посадити, то швидше проведете реформи? Згоджуєтеся?
– Я вважаю, що це метод тоталітарного суспільства, яке будується на жорсткій вертикалі влади, на страху. Але для нормального, здорового громадянського суспільства така тактика неприйнятна.
* Орися Біла — філософ, викладач Українського католицького університету. Захистила дисертацію в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, тема дисертації: «Генеалогічний проект Мішеля Фуко як спроба подолати історицизм».
2010 рік — наукове стажування, The Nanovic Institute for European Studies, University of Notre Dame (IN, USA)
Академічні зацікавлення: філософія історії, постструктуралізм, семіотика культури, постмодернізм, філософія мистецтва.
Розмовляв Олег БУДЗІНСЬКИЙ
26.11.2014