Колись про сучасність писатимуть книжки і зніматимуть фільми. І ніхто не вимагатиме історичної достовірності, був би сюжет «плакальний»
В інформаційний простір Івано-Франківщини закинуто історію, яку може використовувати і кіностудія імені Довженка, і якийсь «Сизраньфільм», треба тільки додумати ідеологічно правильну кінцівку – і можна братися псувати плівку.
Прикарпатська історія така: «Чоловік, який зі зрозумілих причин попросив не називати його ім'я, днями їхав біля села Черче, де є однойменний санаторій. На узбіччі дороги опівночі голосували дві дівчини. Підібрав. Дівчата спілкувалися російською. Спочатку водій подумав, що вони приїхали відпочивати відкілясь здалеку. Розбалакалися. З'ясувалося, що незнайомки й справді прибули здалеку, з Луганщини. Вдома вправлялися у найдавнішій професії.
З їхніх слів, у Черче вони поверталися від клієнтів, які не розрахувалися. Під час відпочинку за застіллям зайшлося про сепаратистів, і захмелілі дівчата бовкнули пару зайвих слів на виправдання прихильників "Русского міра". Галицькі хлопці цього не зрозуміли, тож відпустили повій ні з чим.
Проте у розмові з водієм, який їх підвозив, цим фактом вони не переймалися. Адже з появою бойовиків на Луганщині їхня професія з комерційної перетворилася на громадську – дівчата легкої поведінки були зобов'язані обслуговувати терористів безкоштовно.
До Росії, у сусідню Ростовську область, вони не захотіли їхати. Там, як їм розповідали їхні подруги, часто можуть не лише не заплатити, а й побити чи порізати. Тому вирішили пошукати щастя у бандерівському краї, і поки що не шкодують».
Така простенька історія пасувала б і Боллівуду, прецінь Індія періодично воює з Пакистаном, а жінки з цяткою між очима знають про «Кама Сутру».
Вишуканіший сюжет з нормального людського життя (повії – все-таки асоціальний елемент) стався в Тернополі і вартує якогось гарного втілення в мистецтві майбутнього. Треба тільки знайти молодший аналог Моніки Белуччі або Софі Лорен і зробити «кіно для жінок» про 18-річну тернополянку Соломію Хому. Дівчина вийшла листопадової пори в легенькій літній сукні, щоб збирати гроші воякам на теплий одяг.
Спочатку міні-героїня була самотньою, але через день до неї долучилися колежанки і назбирали грошей на півсотні бушлатів
Та й комусь на кшталт Френсіса Форда Копполи можна було б зацікавитися невеличким горором з життя ґанґстерів задля екранізації стосунків галицького Аль Капоне Володимира Дідуха, що також відомий як Вова Морда. Цьому добродію набридло фіґурувати тільки в кримінальних хроніках, і він розповів, що політика йому також не чужа. Авторитетний громадянин сказав: «Тягнибоку особисто гроші не давав, давав "Пупсу" (прізвисько Ігоря Кривецького. – Ред.). Щоби не сказали, що гроші на партію дав кримінальний авторитет. Таким чином, "Пупс" передавав ніби від себе мої гроші. Я перекривав фінансування всієї партії», – розповів Володимир Дідух в інтерв'ю газеті «Експрес». Він запевнив, що почав фінансувати партію ще тоді, коли свободівці на початку свого депутатства в місцевих радах були «голі й босі». «Це було спершу 500 тис., потім мільйон, потім два, потім три. Потім по вісім давалося. Усього разом $48 млн. Були часи, коли з Тягнибоком я бачився кожний день. У "Фешн-клубі"», – додав подробиць «Вова Морда». Потім спонсор і спонсоровані посварилися через те, що свободівці буцімто почали брати гроші ще й від табору тодішньої влади.
«Свобода» готує проти «Експресу» судовий позов, і все те лягає на музику Еніо Моріконе
17.11.2014