Юрко ТИМЧУК

Театр абсурду у виконанні російської босоти не має аналогів в історії, але сусіди не втомлюються доводити – це ще далеко не вся глибина їхньої деградації
Головним кошторисом країни страшили й у відносно мирні часи, тепер лякати документом із великою кількістю цифр є майже правилом гарного тону
Добрі новини, як гарне вино, вживаються помірно. Не треба уподібнюватися москалям і ликати масандрівське бастардо з алюмінієвих горнят
Вже не так безглуздо звучить фраза «коронавірус повертається – значить все не так зле».
Зле, коли руки ростуть не з того місця; так само недобре, якщо не в той бік вилазить язик; і зовсім погане поєднання таких незручностей із тісною для мозку черепною коробкою.
Додає оптимізму те, що на волонтерські гроші «купили супутник» і тепер ЗСУ має своє «всевидяче око». А щоб не розслаблятися, нам нагадали про можливі проблеми у зв’язку з близькими святами.
Питання «А що то було?» виникає не лише в альтернативно обдарованих людей, а відповіді на нього можуть бути найнесподіваніші, аж до введення в стан ступору.
У наші бентежні часи середньовічну практику варто нагадувати і учасникам спеціальної військової операції, і представникам поважних міжнародних структур.
Після перемоги українці обов’язково організують тури для іноземців, які переконані, що бачили вже всі дивовижі світу. В Україні знайдеться таке, після чого єдиною адекватною реакцією буде фраза «Shit happens».
Зниклі бабці з лантухами «сємочок» відновлять своє існування і продаватимуть насіння по 48 центів "за стакан", бо такою є вимога часу та кон’юнктура буття.