Тернопілля постмайданне

Спогади і паралелі. Гіркі й ностальгійні роздуми. Невтішні й оптимістичні прогнози. Надії та розчарування в ідеях Майдану. Війна зовні і всередині. Ці ключові слова — нині у коментарях від членів страйкового комітету Тернопілля, політиків і громадських діячів, на яких тримався організаційний процес Майдану в області.

 

Театральна площа в Тернополі у перший день Революції гідності

 

 

«Нині перед очима, коли ми говоримо про Майдан, постають дві ситуації, які рік тому давали силу боротися і витримувати все, що звалювалося на голову, — розповідає Марія Чашка, член страйкому Майдану, керуюча апаратом Тернопільської облдержадміністрації в часі намісництва Сиротюка. — Пригадую перший ранок революції, коли по місту завили сирени і за лічені хвилини Театральний майдан був вщерть заповнений людьми. А це тисячі тернополян. Коли пригадую той момент, мурашки біжать по шкірі. І наступний. На одному з перших віч, коли ще не було намету оргкомітету, ми збирали гроші в скриньки. Тоді Київ потребував матеріальної підтримки, і ми вирішили зібрати кошти на харчі й медикаменти. Підійшла бабуся, витягнула з кишені двісті гривень, акуратно запхала в скриньку і мовчки відійшла. Тоді я зрозуміла, що народ починає прокидатися. І що режим з такими жертовними людьми приречений. Особливо гостро це відчула, коли мені прийшли вручати обвинувачення в захопленні будівлі облдержадміністрації. Як нині бачу — стоять переді мною, однією жінкою, п'ятеро чоловіків у формах і з двома відеокамерами. До речі, вони і досі працюють нині на своїх посадах. Тоді відчулося, що режим Януковича довго не протягне…»

 

«Коли тільки-но розпочалися бойові дії на сході і ми з побратимами поїхали туди підтримати наших вояків, то, прибувши на пост, зустріли беркутівців, — додає Дмитро Гайдуцький, керівник тернопільського Автомайдану. — Після подій на Майдані зустріти беркутівця нам було не дуже приємно. Та коли ми побачили, в яких умовах вони воюють — з автоматами проти танків, — неприємні спогади, хай і підкріплені гірким досвідом у Києві, зникли. Нас об'єднала нова біда, і ми були змушені стати проти неї пліч-о-пліч».

 

«Ми зуміли тоді об'єднатися всі, — каже Володимир Стаюра, керівник тернопільського Штабу національного спротиву. — І політичні партії, і громадські організації — всі, хто раніше ворогував чи воював один з одним. Ніхто не залишився байдужим, до того ж ми були відкриті для охочих приєднатися до боротьби. До речі, проти нас до сих пір кримінальні справи за начебто захоплення адмінбудівель так і не закриті. І всі, хто був причетний до їхнього відкриття і провадження, нині на посадах. Чому так сталося з нами і тими людьми, які не можуть дочекатися справедливості за рік? Бо народ забув ідеї Майдану. Під час революції українці виступали проти олігархів, а на виборах чомусь про цю вимогу забули. І обрали іншого. Очікуємо на зміни в парламенті, а народ продовжує надіятися, що влада, вже нова, повернеться обличчям до нього. Інакше буде третій майдан, але вже не з шинами, а зі свинцем».

 

«Є люди, які роблять революцію, а є ті, хто користується її плодами, — зауважує Віктор Мартинюк, член штабу Нацспротиву, нині начальник Головного управління Держземагентства у Тернопільській області. — Ми нині спостерігаємо, як в області з'являються різні персони, що представляються учасниками майданів. Хочу наголосити, що ми знаємо в обличчя всіх активістів, які там були насправді. Натомість багато "елементів", які всіляко підтримували режим навіть під час революції, нині чіпляють на себе ордени і створюють різні комітети. То люстраційні, то антикорупційні. Ще й називають себе при цьому патріотами. В час, коли ми продовжуємо роботу над втіленням ідеалів Майдану в життя, ті люди хочуть нашу роботу звести нанівець».

 

«Коли ми тільки починали в Тернополі налагоджувати роботу оргкомітету, — додає Марія Чашка, — мені казали: дивись, ті, з ким ми боремося, сховаються. Вони якийсь час пересидять і перечекають, а потім почнуть сміліти і вилазити зі своїх сховків. Може, навіть люстраторами стануть. Тож нині в Україні і в області назріває серйозна небезпека контрреволюції. І головне у такому випадку — не бути нам байдужими».

 

«Йду сьогодні попри стелу Небесної сотні і бачу — жодної квіточки немає. А було вже півдванадцятої, — розповідає Олександр Смик, активіст Майдану, який нині очолює управління культури Тернопільської міської ради. — Це вже потім почалися офіційні заходи і все, що треба, з'явилося. А чому? Ми байдужіємо. І від такої байдужості інші гіркі плоди. Наша область залишилася без керівника, якого затвердили на Майдані. То була гарна традиція, хай і не ідеальна, — затверджувати на посаду голови краю людину, погодивши її з громадою. Чи буде це маленьке нововведення Революції гідності дотримане в наступних кадрових призначеннях? Незважаючи на деякі гіркі моменти, я тішуся тим, що, попри війну, ми живемо. І не просто виживаємо в складних економічних умовах, а й щось будуємо. Он ремонт доріг проводимо, щось відбудовуємо, в області ставимо на ноги інфраструктуру. Головне — скоординувати свої дії, і результат не змусить на себе довго чекати».

 

Майдан не закінчився, вважають активісти. Він породив зміни у свідомості багатьох, а це один з найважчих процесів. Він об'єднав і випробував на вірність ідеї, дав лідерів, які, щоправда, не змогли вистояти проти спокуси стати владою і розчинитися в ній замість реформувати. Але зрушення відбулися. І не можна дати всьому затихнути, не можна збайдужіти й забути, для чого в холодні листопадові дні у Тернополі, Чорткові, Шумську, Підгайцях та інших районних центрах люди висипали на вулиці. Нині, наголошують члени тернопільського Штабу національного спротиву, не все робиться так, як хотілося б у постмайданний час. Та головне — не байдужіти, нікому й нізащо. Адже тоді втратимо все, що здобули.

 

… А третій Майдан, впевнені члени страйкому, вже зароджується в серцях тернопільців. Головне, аби Київ це усвідомив. Адже ліміт мирних революцій, як стверджує громадський активіст Олександр Башта, в українців закінчився.

 

Ранок після «ночі гніву» в Тернополі

 

21.11.2014