Нині (4 вересня) в обід до Львова повернулися бійці третього батальйону 24-ї окремої механізованої бриґади, яка дислокується у Яворові. Хлопці воювали в зоні АТО понад два місяці і наразі не відомо, чи повертаються домів через ротацію, чи залишили бойові позиції самовільно. «В Яворів приїдемо і там все скажемо, бо ще не всі приїхали. Другий автобус іде з Луганська», — повідомили вояки, які на кілька хвилин вийшли з автобуса до журналістів та людей, які прийшли їх зустрічати на в'їзді в місто з боку «Галицького перехрестя».  

Фаховий інженер, боєць батальйону спеціального призначення «Івано-Франківськ» Павло Ненашев розробив військовий пристрій для забезпечення дистанційного відео- та вогневого контролю за місцевістю, не полишаючи укриття. Аналоги вже використовуються арміями США та Ізраїлю. Міркувати над тим, як створити щось подібне у нас, франківський винахідник почав ще під час вишколу на полігоні. Робочу назву своєму пристрою дав таку: ДУСТ. Офіційно вона зветься «дистанційна керована стрілецька  точка».  

Львів'янка Роксоляна Шимчук і тернополяни Тарас та Ірина Демкури створили у Тернополі виставку старовинних вишиванок з усіх куточків України. Тут є частина колекції, яку пані Роксоляна збирає вже 25 років. Борщівські сорочки з приватної збірки Демкурів, ляльки-мотанки у строях різних етнічних реґіонів країни тернополянки Людмили Павлової та прикраси з бісеру, створені за автентичними прототипами, тернополянки Ірини Галущак.

Хлопці з батальйону «Прикарпаття» дивом вирвалися живими із зони АТО. Натомість потрапили в інше оточення. Оточення громадського осуду, за начебто дезертирство.   Військових батальйону "Прикарпаття" по приїзді у Делятин хочуть побачити і обійняти родичі  

Цієї  ночі (проти 29 серпня) П’ятий  Прикарпатський батальйон територіальної оборони прибув у розташування делятинської військової частини. Тут їх зустріли родини вигуками: «Герої!». Позаду хлопців залишилося 50 днів війни і  дві доби переїзду, впродовж якого їм услід уже кидали: «Дезертири».    Знимка Олени Нечвідової з Делятина  

«Не убий» – заповідь Божа і вона не втрачає сили навіть у час війни. Як примирити християнську мораль із необхідністю відбирати життя інших? Як не пустити ненависть глибоко у своє єство? Зрештою, як сприймати поразки і перемоги у битвах цієї дивної війни? Про це у розмові «Z» із капеланом УГКЦ  з  Івано-Франківська отцем Орестом Путьком, який нещодавно повернувся з Луганщини, де несе службу душпастирства у тамтешньому військовому шпиталі.   Капелан Орест ПУТЬКО:  

Війна на сході дуже несподівано відгукується в Західній Україні і не тільки.  

  На знимці центральна площа містечка Жовква. За останні роки вона помітно змінилася. Площу, як бачите, цілком загосподарювали: тут і гарно викладена бруківка, і відремонтовані фасади будинків, кав'ярні, літні майданчики. А тепер тут ще й безкоштовний WI-FI. І це вже заслуга не місцевої влади, не власників розміщених тут комерційних закладів — усе, починаючи від ідеї і закінчуючи запуском, зробила місцева громада.    

«Я багато чув про бандерівців і хотів сам їх побачити», — щиросердно заявив хлопчик, який утік з інтернату на Донеччині і врешті потрапив до притулку у Львові. Він — один з тих 37 дітей, яких за час АТО прийняв у себе «заклад для неповнолітніх» на Левандівці.  

Отець Роман Лиско — наймолодший з беатифікованих осіб Української Греко-Католицької Церкви. Пригадуєте, його беатифікація відбулася в червні 2001 року, коли до Львова приїздив Папа Римський Іван-Павло ІІ? А вчора (18 серпня) у Городку — рідному містечку блаженного священномученика — зібралися громада й родина, аби відзначити 100-річчя від дня його уродин.   Своїми думками з цієї нагоди поділилася з читачами «Z» онука отця Романа Лиска Олена Нечвідова, яка є постійною авторкою нашого видання.