Чим далі рухається сюжет нашої сучасної літературної історії, тим все більше ми маємо змогу переконатися, що літературу цієї землі порятує саме поезія.

Це дуже настроєва поезія, яка кружляє в емоційному шалі людини, що оглядає довкола себе світ, що прагне його зрозуміти через мову, поставити його в своїй мові для себе. 

Роман насичений розмислами, деякі з них заслуговують окремих есеїв, ідеї яких можна вплітати смислами у великі наративні полотна. Тут в центрі людина, котра опирається обставинам, по-унамунівськи велична, та все ж амбівалентна.

Це голос коріння з-під землі, що причаїлося в бункері. Автор ― офіцер підпілля з псевдом «Хрін» пише ці тексти взимку 1947―1948 р.р., а згодом переписує та редагує у схроні взимку 1948― 1949 р.р. Цінність цих спогадів в тому, що написані вони по свіжих слідах.

Книжка Зиновія Книша є своєрідним збором дуже спресованих за змістом текстів, що, нанизуючись на один часовий сюжет, стають в єдину смислову шерегу, розкриваючи події кривавого часу визвольних змагань 1924―1926 років.

Після тягучих часів пострадянської імітації мистецтва ми нарешті стаємо свідками, коли те, що покоїлося на закритих маргінесах української культури, стало враз запотребуваним через свої мистецькі сумління та чесність. Ідеться про родину Лободів.

Тут, наче на долоні, людина війни зі всіма її страхами, сподіваннями та зухвальством, яка розуміє смертний фінал. І від цього усвідомлення тексти заряджені сильною екзистенційною напругою, що дало підстави порівняти «Спомини фронтовика» із твором «У сталевих грозах» Ернста Юнґера.

Твір Віталія Левуна переміг у літературному конкурсі «Крилатий Лев». 6 грудня у презентаційній залі Львівського Інституту Народознавства, що на проспекті Свободи, 15, відбудеться нагородження лауреатів IV Міжнародного літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий лев – 2019».

Письмо Унамуно живиться любовʼю до цього життя, воно виростає з повільного, але глибокого усвідомлення живильних імпульсів землі, яка дає силу людині та водночас відбирає її. І цей коловорот людського існування стає предметом роздумувань автора.

Можна і треба говорити про виразну тенденційність інтерпретаційних ходів Веннера, але він робить це так, що у читача постає питання за питанням, цей каскад зумовлений цікавим поворотом думок автора. Те ж стосується і його роздумувань, заходів углиб японської чи грецької культур та історії самураїв чи Спарти.