Репродукція Бетговенового оригіналу із колекції Державної бібліотеки в Берліні.
Уже від руки автора Шиллерова ода «До радости» зазнавала змін. Написана 1785 року та видана наступного, до свого другого видання у 1808 році вона втратила одну строфу в кінці та мала два змінені рядки на початку. Вистачає і теорій про наміри Шиллера та ймовірні зміни в тексті, які не дійшли до нас. Бетговен також долучився до формування нашого сприйняття оди, поклавши її на музику фінальної частини своєї Дев’ятої симфонії у 1824 році. Мабуть, і він мусив тоді зробитися поетом, не тільки у своєму громовому речитативі, доданому на початку, а й запропонувавши для Шиллерової поезії нове прочитання, чи то виконання. Він виставив свої акценти та наголоси, висунув наперед підступну моду, нагадав нам про весь світ, виокреслив мільйони та відвів херувимові й Богу їхнє по-справжньому піднесене, патетичне місце. Рідко хто повертається до спроб інтерпретації тексту після Бетговена; ми надто захоплені та зайняті радістю.
У нас також малися спроби перелицювання оди, тепер уже відповідно до рідної мови. Українські переклади зробили Пантелеймон Куліш, Микола Лукаш, Дмитро Павличко. Ми навіть можемо вважати себе багатими на них, і то цілком успішною вдалася українська зміна! Лукашевий переклад справедливо посів місце класичного, а варіант Куліша володіє такою силою, що здатен хвилювати й захоплювати самим мовчазним письмовим словом.
Те, за що беруся я, – це переклад тексту симфонії Бетговена, який небагато спільного має із перекладом поезії Шиллера. Заповзявшись перекласти всі ті акценти та виділення, створені Бетговеном, зустрівшись із додатковими ритмічними обмеженнями, накладеними музикою, я наповнявся теплою радістю, розуміючи, що в час, коли переклади з Шиллера вже нікому не потрібні, щось нове щодо Бетговена майже нікого не цікавить, а переспіви вокальних творів найчастіше винагороджуються забуттям, мені досі лишилося що зробити разом з Бетговеном і для нього. Чи й не варте таке рукостискання цієї спроби?
О друзі, не ції звуки!
Краще вже ми заспіваємо нам любих
і повних радістю.
Радість, ладна іскро Божа,
Донько раю на землі,
Ти п’яниш людину вхожу
В небеса твої святі.
Твої чари в'яжуть міцно,
Що від моди розняло;
Разом люди – браття вічно,
Де простягнеш ти крило.
Хто велику мав удачу:
Другом другові бував,
Хто здобув любов гарячу –
З нами в радості прибав!
Хто одну хоча би душу
На Землі своєю зве!
Хто ж ні серця не зворушив –
Хай союз наш омине!
Радість п'ють істоти різні,
Рівно від землі беруть;
Чи ласкаві, а чи грізні,
Та за нею вслід ідуть.
Любість дасть вона і трунок,
Друга, знаного з тривог;
Хробакові – хіть дарунок,
Херувиму – то Пан Бог.
Що ж, як сонця раді грою
У прекрасних небесах,
Бігти, браття, власний шлях
Радим вам, як то герою.
Обійміться, міліони!
Цілувать би нам весь світ!
Браття, понад зір політ
Ви знайдете Батька дзвони!
Ниць ви впали, міліони?
Чи Творця ти чуєш, світ?
Подивись над зір політ!
Понад зорі його дзвони.
