Роман про марні спроби зауважити реальність можна читати як спробу рефлексії про заблукане в часі (пост)радянське покоління – хворобливе й неприкаяне: люди в «холоді відчаю» існують, але не живуть, бо для життя треба зауважити себе, зустрітися з Іншим.

Цікаво дивитись на нашу країну очима «іншої», бо ж ані письменниця, ані її головна героїня не є «чужою», єдине що – виросла, сформувалася в іншому, «західноєвропейському» середовищі, на перетині кількох культур; саме це, думаю, робить її (п)огляд неупередженим. 

Поезія Павла Мовчана нагадує лінзу, що збирає світло. Неювілейні нотатки

Ця книжка — для повного занурення в 1970-ті роки радянської доби в Україні — період тихого та підступного придушення української мови й культури. У романі висвітлено письменницький дисидентський рух і співпрацю авторів із владою, а також протистояння нечисленних інакодумців із радянським режимом.

Ця повість написана про і для підлітків, вона покликана відвертати дітлашню від саморуйнування і вчинків, які часто не можна виправити. Попри те, що Ярослав Карпець підіймає складну і контраверсійну для українського суспільства тему, він робить це напрочуд… безтурботно і легко.

Надзвичайно широка географія невеликої за обсягом збірки есеїв «Наш сусід Альберт Гофман», лаконічні описи, багато цитат із творів, листів, щоденників, спогадів сучасників: у центрі уваги Галини Петросаняк – кінець ХІХ, усе ХХ і частина ХХІ століття.

У книжці є місце для смутку і радості, для сміху і роздумів про вічні речі, як-от любов і смерть, прощення та співчуття. Потреба рефлексувати про важливе і є в певному сенсі нашим щоденним спорудженням мосту, завдяки якому потрапляємо на береги, донедавна невідомі й недоступні для нас.

Жаркова не вперше торкається теми Криму і його корінних мешканців. Трагедію кримських татар, позбавлених 18 травня 1944 дому тим самим ворогом, якого долаємо тепер, авторка прочула серцем, яке підказало їй образи вірша, надрукованого в антології «Кримський інжир».

Ця книжка – можливість почати розмову, коли слова губляться, зникають, випадають. Ми всі такі, ми всі тепер шукаємо нової мови. Це стан війни, і це слова війни. Наш досвід нам осмислювати ще не одне десятиліття. «Словник війни» – потужна репліка у такому непростому полілозі.

В епіцентрі подій роману – паризький інтелектуал лівих поглядів, який повертається до Хорватії по 25 роках життя за кордоном, щоб отримати спадщину від Вальтера Стіклера – консервативного французького філософа, убитого на хорватському острові за нез’ясованих обставин.