«Танго для трьох»: він, вона і КҐБ

У середу, 28 травня, о 17:00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (головна будівля, проспект Свободи, 20) відбудеться презентація книжкии «Танго для трьох»: він, вона і КҐБ, на якій видавництво РОДОВІД представить правдиву історію про вигаданий роман у листах.

Український художник Іван Остафійчук замолоду.

Дійові особи: Він – український художник, лавреат Шевченківської премії Іван Остафійчук, Вона – відома канадська художниця з українським корінням Наталка Гусар.

Обставини: 1970-ті роки. В СРСР – несвобода й ідеологічна задуха, між Радянським Союзом і демократичним світом – залізна завіса. У Львові – арешти українських інтелектуалів за колядки й українськомовні книжки. За нашим героєм також наглядає загін КҐБістів.

Фабула: молодий талановитий художник Іван Остафійчук прагне побачити іконічні твори у провідних світових музеях і вільно творити без пропаганди, примусу та нагляду, він хоче емігрувати на захід. Українці з діаспори підказують Іванові один із легальних шляхів – одруження з іноземкою. На роль нареченої вибирають студентку артколеджу Наталку Гусар. Вона погоджується на фіктивний шлюб із Іваном. Між ними зав’язується епістолярний «роман», який мав би підтвердити для офіційних органів щирість почуттів і намірів молодої пари. Так буває в кіно. Наприклад, у фільмі «Пропозиція» (2009), в якому героїня Сандри Баллок, щоб уникнути депортації, пропонує своєму асистентові- американцю укласти фіктивний шлюб. Але в житті, на відміну від кінематографу,  трапляються і стрімкіші сюжети.

Наталка Гусар: «Ми росли з цією ідеологією, що заради України пожертвуєш усім. І чого не одружитися, не зробити цей жест, щоби допомогти комусь переїхати. Ти це зробиш, бо тобі пощастило жити тут, у вільній країні, а вони там у в’язниці… Це твій громадянський обов’язок… якщо ти свідома українка. Допомагати, підтримати… все, що можеш зробити. Чи то фінансово, чи пройти через усю цю бюрократичну тяганину, щоб допомогти. І особливо, якщо допомагаєш комусь, хто є не просто як родина. Але ж він мистець! І ти маєш допомагати мистцям, як і письменникам. Знаєш, це ж хтось, хто має культурну вагу, кого можуть знищити! То це справді зачіпало те діяспорне почуття вини… чи відповідальности...»

Двоє художників листувались упродовж кількох років. Іван не зберіг листів своєї візаві, крім останнього, а Наталка зберегла всі до одного, каже: «Це ж витвори мистецтва, як я могла їх викинути?»

Канадська художниця з українським корінням Наталка Гусар.

У 2010 році товстенну папку з листами побачила в Наталки в Торонто Лідія Лихач, директорка РОДОВОДУ. «Це ж треба друкувати!» «Будь ласка, бери!» – усміхнулася Наталка. Дизайн книжки створила Ірина Пасічник.

Видавництво РОДОВІД видало артбук – листи Івана Остафійчука, вибрані з понад 550 кореспонденцій. Ці листи не набрано як тексти, щоб усі охочі могли позаглядати в приватне життя двох художників. Лише тексти+ малюнки становлять цікавість для редакції – артефакти, думки поєднані з образами, замальовані мрії та фантазії. У них також багато розповідей про життя Івана та його друзів у Львові, про їхні подорожі, музику, виставки. 

Наталка Гусар: «А ще надсилали одне одному всілякі речі. То як, якщо маєш нареченого, знаєш… Що ти хочеш? Я пришлю тобі всьо! Що ти хочеш! Він писав ті листи, наче чарівними маркерами… таке як флямастери… А я мала доступ до флямастерів усіх кольорів! То як ти питаєш у когось, хто може тобі дістати шість відтінків рожевого і ще флуоресцентний! Бо я знала, де це знайти. То я слала йому флямастери. Таке, художні матеріали… І я пам’ятаю, він дуже хотів джинси. То я надіслала йому джинси і джинсову куртку Levis. То цілий костюм! І він мені прислав… навзаєм, розкішний народний стрій! І коралі! Я маю всьо… Я маю коралі… І є така прекрасна знимка…» 

«Ці листи були такими ж потужними, як і їхні автори. Дві сильні особистості пірнули у стрімкий потік суцільної, за словами Наталки, естетично змагальної уяви. Обидвоє вибудували для себе спільний простір граничної, трансцендентної, абсолютно нереальної і водночас захопливої переконливої паралельної реальності. Листи були для них входом – чи виходом? – у цей невловимий світ уявної захопливої інакшості, які так і просилися, щоби з ними погодитись, прийняти їх, повністю всотати та поглинути. Через цей неймовірний розрив між реальним і уявним уявне відчувалось і найбажанішим, і водночас найреальнішим», – пише у вступній статті культурна антропологиня, директорка Канадського інституту українських студія Наталія Фрізен-Ханенко.

Наталія Ханенко й Іван Остафійчук.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИЖКИ:

28.05 /17.00 Національний музей у Львові ім. А. Шептицького

31.05 /13.00 Книжковий Арсенал, Видавнича сцена

за участі Івана Остафійчука, Наталки Гусар, Наталії Ханенко-Фрізен, Мирослава Мариновича, Лідії Лихач

Модераторка – Лілія Куделя

Ця книжка – про час, про зв’язки між українцями понад кордонами і заборонами, про мистців, які бачать світ інакше, ніж інші люди, про мрії та фантазію, про політику й тепло людського спілкування.

Артбук «Танго для трьох» виходить українською, англійською та іспанською мовами.