Кожен твір збірки – то поетична новела, фрагмент сповіді-мережки. Лірична героїня не самотня, бо злита з природою, оперта на вічне. А трагічність земного буття – естетизована. Тому-то й малюються пейзажно-філософічні картини.

Роман Володимира Лиса «Максим Ґонтар» можна назвати глибоко психологічним трилером із чітко розставленими світоглядними акцентами й виходом в інтелектуально-історичний простір

“Що востаннє у тебе викликало захоплення?”. Позаяк саме здатність захоплюватися пробуджує певний імпульс до думки і водночас до співтворення сенсів тексту поетичної збірки “Підзамче Mon amour” Любомира Серняка.

Їхні твори насичені власними “охудожненими рефлексіями”, які написані одразу, у кризовий момент, – в окопі, перед боєм або після смерті побратимів. Це література, яка не героїзує війну повністю; проте, з іншого боку, – війна там не показана як людське нещастя.

У «Друкарському дворі Олега Федорова» щойно побачила світ книжка  «Подзвонила тьотя Іда» із наскрізним збірним персонажем кумедних оповідань. Презентація збірки відбудеться 7 квітня в бібліотеці ім. Ошера Шварцмана у Києві.

Сама любов тут має різні імена й умовні позначки: це стихійне лихо, це смертельний вирок, це тихий промовистий погляд, це бути благословенним, це любов-свобода, це ідеальна платонічна любов, це врешті-решт, нестримний сексуальний потяг на березі любові, що метафорично названа Латорицею…

Книжка Марини Макущенко «Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко» — це унікальне арт-видання для родинного читання, на сторінках якого — історія порятунку картин від пожежі, що виникла під час атаки російських військ на смт Іванків у лютому 2022 року.

Хоч у пʼєсах і йдеться про соціальну та політичну дійсність, але особистий голос — стиль, бачення, емоційне проживання історії — для драматургів стає важливішим за документ. Утім фіксація дійсності насправді є важливою для подальшого осмислення.

Чимало віршів, написаних ще з 2014 року, умовно кажучи, про війну, хоча без репортажної фіксації війни. Усе, що сьогодні пишеться, — воно так чи інакше про війну. Навіть, якщо ти пишеш про любов, то це любов у час війни.

Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упі­знає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити їхнім найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? З думками про це мати і наважилася писати книжку.