Серпневий зорепад. Серпнева зірка.
Біжить кудись нестримна водомірка
поверхнею води. Достиглий сонях,
немов засуджений, чоло схиляє
й під ваготою зерен умліває.
І сонний став живе при сонних конях.
Той лан із соняхів надіслано у серпні.
Ті ваговиті почорнілі зерна,
приховані думки, бажання, вірші:
лиш соняхи з миттєвих фотографій,
лиш спомин, як вішак, в рипливій шафі,
будинку, у якім рудаві миші.
У нас у серпні збоку Буряківки
зривали яблука зелені й скороспілки
і рвали аличу, уприни і пужички,
компот варили й темну мармуляду.
Колгоспний сад здававсь Едемським садом
і пописки доносились з-над річки.
У баняках, на бляті і в брайтурі,
кипіла мармуляда. Наші кури
в бараболєнці й жовтих гарбузах,
і гуси тлущали, і обростали жиром,
щоб зиму ми при смальці пережили
при снігових різдвяних небесах.
Також у слоїках росла гора малини
солодко-кисла, наче запах слини,
дитячий голод в пошуках ягід
долав садки, посадки й чагарі,
серпневі птахи купчились вгорі
й кружляв із ними наш серпневий світ.
Також були брунатні тютюни,
завиті в павутиння й тумани,
ув домотканну зношену верету.
Їх серпень випік, як вогонь в печі:
легкий тягар повітря на плечі.
тяженна легкість по усіх штахетах.
Чорніли соняхи. Жовтіла кукурудза.
Прощальний джміль шукав якогось ґудза.
А я гойдався на листкові вірша,
а я вивчав метеоритні стежі,
а я за водомірками простежив
та знав про все на світі, навіть більше.
16.08.2025