Не треба зневірювати ся!   Обставина, що росийським війскам вдало ся заняти значну часть східної Галичини разом зі Львовом, викликала в неодного з нас пригнобленє. Уроджені песимісти вже й до зневіри й розпуки склонились. Одначе хоча річ певна, що до радости ізза долї нашої країни в теперішній хвилинї немає причини, то таки тверезий глядач не може не признати, що бодай рівно безпідставним було-би попадати в зневіру ізза будучности нашої країни — єдино на тій основі, що в неї вдерли ся великою масою вороги.  

В хвилї, коли цьвіт нашого народу в нашій країні, що перемінила ся в одно велике побоєвище, під австрийськими прапорами зводить завзяті боротьби з ворогом австро-угорської монархії; в хвилї, коли наших вояків, яких хоробрість знають і цінять міродатні військові круги, веде до бою сьвідомість, що боротьба за будучність Габсбурської монархії є для них також боротьбою за будучність України; в хвилї, коли будучність українською народу як нїколи звязана з побідами австро-угорської армії і її нїмецького союзника і коли сьвідомість сього, глибоко вкорінена в уми й серця нашого народу, спричи

(с) Сидимо оба в однім бюрі. Мій товариш, прийшовши рано, переглядає розкинені на столї часописи, потому підходить до мапи, шукає Красника, Куликова чи Свитазова, підчеркає хемічним олівцем деякі місцевости Х-ого повіта, мірить сїрничком довжину росийсько-австрийської границі, бурмотить щось під носом, числить, потому вертає до стола, заглядає до часописий, мабуть контролює їх і себе — опісля сїдає при бюрку з очевидним наміром урядувати.   — Мене лише дивує — чую за хвилю — нащо вони позваляють Москалям переступати нашу границю?  

В сїй хвилї між державами культурного сьвіта ведеть ся 12 війн; в які втягнена не тільки ціла Европа, але також чи то безпосередно (як війна японсько-нїмецька) чи посередно (через залежність від европейських держав) всї инші части сьвіта.   Хроніка сих 12 війн представляєть ся так:   1) Дня 28 липня Австро-Угорщина виповіла війну Сербії.   2) Дня 1 серпня Нїмеччина — Росиї.   3) Дня 3 серпня Нїмеччина — Франциї.   4) Дня 4 серпня Нїмеччина — Бельґії.  

Захитав ся царський престол, затріщали стїни царської тюрми народів. І переляканий цар починає просити, — просити в поневолених народів помочи й оборони для своєї імпериї, просити у вязнїв, щоб вони оборонили тюрму, в якій вони замкнені.   Цар — просить!   Появляють ся два манїфести — один від царя, другий від начального вожда росийської армії вел. кн. Миколи Миколаєвича — до Поляків, у яких цар і його начальний вожд обіцюють Полякам "визволенє" з-під австрийського і нїмецького "ярма" та з'єдиненє й відбудованє Польщі.  

Львів, 21. серпня.   Великої жертвенности для публичного добра вимагає від нас нинїшна пора. Жертв крови і маєтку, які віддаємо державі. І жертв синів наших і майна нашого, які нарід складає сам собі, своїй долї, своїй будучности.  

Особливо сьвяточний день обходять нинї народи австро-угорської монархії. Коли в часах мира день сей єднає усї народи монархії в одну цілість, переняту одною думкою, — то в теперішній хвилї нинїшне сьвято стає справжнїм символом єднаня всїх народів монархії для одної спільної ціли: оборони основ монархії, загрожених північним ворогом, і сповненя — через поконанє того ворога — історичної місиї монархії: бути прибіжищем для позбавлених національної держави народів европейського сходу, принести їм визволенє з гнету росийського царизму.  

Подїї на галицько-росийській границі.   Залізці.  

Найновійша звістка звучить: Анґлія виповіла Нїмеччинї війну.   Отже маємо по правилам міжнародного права виповіджену війну Австро-Угорщини з Сербією, Нїмеччини з Росиєю і Анґлїї з Нїмеччиною.  

Надходить важна історична хвиля. Важить ся доля держав і народів. Нічого не вдїяли всї зусиля дипльоматиї, щоби вдержати в Европі мир. Буря війни суне на Европу і нїщо її не спинить.   Суне отся буря передовсїм на держави, в склад яких входить український нарід. Український нарід належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.   В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в дїло, яке заважило би в істориї держав і народів.