Уродини Монарха.

Особливо сьвяточний день обходять нинї народи австро-угорської монархії. Коли в часах мира день сей єднає усї народи монархії в одну цілість, переняту одною думкою, — то в теперішній хвилї нинїшне сьвято стає справжнїм символом єднаня всїх народів монархії для одної спільної ціли: оборони основ монархії, загрожених північним ворогом, і сповненя — через поконанє того ворога — історичної місиї монархії: бути прибіжищем для позбавлених національної держави народів европейського сходу, принести їм визволенє з гнету росийського царизму.

84-лїтня постать Монарха, се справжнє воплоченє істориї, — істориї, яка творила ся за його довголїтнього панованя і в якій він magna pars fuit, — істориї, яку переживала австро- угорська монархія і всї її народи.

Найстарший віком Монарх культурного сьвіта, який у всїх міждержавних конфлїктах усе був тим, що рішав їх в користь мира, хотїв — як зазначив у воєннім манїфестї до своїх народів і захід сонця днїв своїх провести в мирі.

Одначе доля рішила инакше, і сьвято 84-лїтнїх уродин свого Монарха обходять народи австро-угорської монархії серед бурі сьвітової війни.

Але як в природї бурі є конечні і — при всїм знищеню, яке вони приносять, — наслїдки їх животворні, так конечні бувають і бурі історичні, які усувають запори, що тамують розвиток людськости, розчищують шляхи і приносять нове житє.

Така історична буря звіяла ся власне тепер. Що вона принесе, не знаємо. Але знаємо, хто є запорою для дальшого розвитку людськости, кого та буря повинна усунути з шляху, коли в культурнім сьвітї має запанувати нове, вільнїйше, лїпше житє.

"Жандарм Европи" — як називав Росию весь культурний сьвіт в ері визвольних змагань половини минулого столїтя — почав що-раз більше проявляти намірів стати тираном Европи. А що небезпека була поважна, показує найлїпше факт, що в теперішній війнї зміг він дві найкультурнїйші держави, Францию й Анґлїю, запрягти до воза своїх інтересів.

І коли Росия має перестати бути небезпекою для Европи, то вона мусить бути побита, — побита так основно, щоб і її границі, її міждержавне положенє і її внутрішний устрій дізнали основних змін.

Се є історична конечність для культурного сьвіта, — і маймо надїю, що та історична конечність сповнить ся.

А знарядом тої історичної конечности являєть ся союз Габсбурської монархії й Нїмеччини, обі cї держави є тими, що виступили проти росийської тиранїї над Европою і покоривши ту тиранїю, вкажуть їй належне місце.

І хоч сьвітова буря шумить над нами, повинні ми дякувати долї, що дала нам дожити такої хвилї, — хвилї, коли творить ся новий період в істориї Европи.

Обходячи в такій хвилї сьвято 84-лїтних уродин нашого Монарха, всї народи австро-угорської монархії наповнені горячим бажанєм, щоби Господь Бог дав йому довершити розпочате дїло і бачити свою монархію і її народи в новій славі і могучости, в уживаню плодів мира, здобутих побідною війною.

Сим бажанєм переповнені особливо серця українського народу, який — найбільше гнетений в імпериї північного ворога Габсбурської монархії — в теперішній переломовій хвилї долею своєю найбільше звязаний з Габсбурською династиєю й монархією, ждучи від побіди армії Франца Йосифа І. визволеня України.

[Дїло]