Де вони вже не були.

Не треба зневірювати ся!

Обставина, що росийським війскам вдало ся заняти значну часть східної Галичини разом зі Львовом, викликала в неодного з нас пригнобленє. Уроджені песимісти вже й до зневіри й розпуки склонились. Одначе хоча річ певна, що до радости ізза долї нашої країни в теперішній хвилинї немає причини, то таки тверезий глядач не може не признати, що бодай рівно безпідставним було-би попадати в зневіру ізза будучности нашої країни — єдино на тій основі, що в неї вдерли ся великою масою вороги.

Бо як вони скоро вдерли ся, так само скоро, або ще скорше, вони можуть — і ми певні сього, що так станеть ся! — відси поневолї вилетїти.

Де вони вже не були в теперішній війнї — ті росийські війскові маси! Як далеко вони своєю методою екстензивного веденя війни вже не заганялись! Задивлені в наш рідний куток Монархії й зажурені його долею, ми майже не завважили, що бодай рівно велику область залили вже були Росияни в східній Прусиї та що вони там бодай з такою-ж самопевністю господарили, як у нас. Тай, мимоходом кажучи, вони там і подібними способами (рублї, шпіонажа і зрада) приговляли собі ґрунт перед війною, як у Галичинї...

А проте! Після кількох тижнїв "окупациї" — який погром упав на наїздників! Звиш 150.000 убитих, звиш 100.000 полонених і ганебна розтїч останків армії "грізного" Ренненкампфа — ось конець славутної інвазиї росийської на великий шмат східно-пруської землї.

Помиляв ся, хто думав, що після першої великої перемоги Гінденбурґа під Танненберґом очистилась Сх. Прусия з росийського наїзду. Навпаки: Росияни сидїли ще глибоко в серединї краю. Росийська окупация сягала аж під Кеніґсберґ. Цілий ряд пруських міст і місточок був у росийських руках. Місцева людність скрізь масово втїкала. Сам центр краю був захоплений Росиянами, а росийські патрулї заганялись уже майже на саму границю західної Прусиї.

Нетільки середина Східної Прусиї була залита наїздниками; в руках їх була ціла північна полоса краю. Одної недїлї уладили росийські війска в Тільзітї велике "сьвято": празнували "здобутє й увільненє підяремної Східної Прусиї з нїмецького ярма." В каварнях грали росийські війскові оркестри росийський національний имн; росийські офіцири напивались шампанами й лїкерами; на вулицях появились приїзжі з Росиї цивільні особи (щось в родї "наших" Ґеровських і Дудикевичів!), котрі приїхали туди, щоби як стій помогти господарити в "найновійшій ґубернїї" росийській.

Вже навіть росийські часописи друковано в Тільзітї — так безпечними почувались Москалї в здобутій "ґубернїї"...

Нинї з усеї тої паради не лишилось нїчого! Нїчого — крім 150 тисяч убитих і 100 тисяч бранців. Показало ся, що Москалї, коли навіть вдеруть ся в країну, то й знайдуть скорше чи пізнїйше з неї — дорогу до дому.

А се скріпляє наші надїї що-до Галичини й Буковини, де тепер шампанують усякі Рузскі, Брусїлови, Євреїнови, Дудикевичі й Ґеровські не гірше, як у Прусиї пирували Ренненкампфи, Мартоси, Сазонови.

[Дїло]