Правда про зраду.

В хвилї, коли цьвіт нашого народу в нашій країні, що перемінила ся в одно велике побоєвище, під австрийськими прапорами зводить завзяті боротьби з ворогом австро-угорської монархії; в хвилї, коли наших вояків, яких хоробрість знають і цінять міродатні військові круги, веде до бою сьвідомість, що боротьба за будучність Габсбурської монархії є для них також боротьбою за будучність України; в хвилї, коли будучність українською народу як нїколи звязана з побідами австро-угорської армії і її нїмецького союзника і коли сьвідомість сього, глибоко вкорінена в уми й серця нашого народу, спричинює, що всї ми з запертим віддихом дожидаємо рішаючого моменту великої подїї, знаючи, що се буде також рішенє долї нашої нациї, — в тій самій хвилї зродила ся і розростаєть ся одна з тих "лєґенд", яких сїтю недруги нашого народу при кождій нагодї старають ся обплести і здавити наше національне житє: лєґенда про "руську зраду".

Ми є сьвідками, як та лєґенда, зродивши ся в відомій кузни всяких таких лєґенд про наш нарід, — в тій самій кузни, з якої в своїм часї вийшла була лєґенда про руссофільство цілого нашого народу, якою нас довгі лїта очернювано перед Австриєю, а потім лєґенда про українство як плід "пруської інтриґи", щоб викликати ще більші репресиї на нас, а здобути ласку для себе в Росиї, — як та нова лєґенда про "руську зраду" всїми способами стараєть ся знайти собі дорогу до сьвідомости міродатних кругів і всего населеня австро-угорської монархії — в тій ціли, щоб весь той гнїв, обуренє і ненависть, яку в сїй хвили кождий горожанин австро-угорської монархії мусить відчувати до північного ворога своєї вітчини, впали на наші голови і розторощили нас своїм тягаром.

До зродженя тої лєґенди послужив той сумний факт, що в нашій країнї до останнього часу розвивала свою дїяльність протиавстрийська і протиукраїнська аґентура Росиї, яка під фірмою "росийсько-національної партиї" старала ся ширити між нашим народом національне ренеґатство і державну зраду.

Що з вибухом війни державна власть наложила на сю аґентуру свою руку, се самозрозуміле для кождого горожанина держави, — так само, як нїкого, хто знав, яке зерно сїє та росийська аґентура, не повинно дивувати, коли плодом того зерна являєть ся зрада.

Але які виводи робить ся з того факту! Що дїячі росийської аґентури в Галичинї і ті, що попали в сїти їх злочинної роботи, звязані походженєм з нашим народом, з сього автори лєґенди роблять "руську зраду", зраду цілого нашого народу. А утворивши так лєґенду про "руську зраду", обнимають сим понятєм всю зраду, яка проявляєть ся на північнім теренї війни, голосячи сьвітови, що там нема иншої зради, тільки "руська зрада", що вся зрада, яка там проявляєть ся, се "руська зрада".

А тимчасом що говорять факти?

Говорячи про зраду, мусимо тямити, що є вона на жаль від віків невідступною товаришкою війни, — як підчас мира, коли держави готовлять на випадок війни свої сили, так і підчас самої війни. Примірів знаємо і з істориї і з найблизшої нам сучасности стільки, що не треба їх аж наводити. І в теперішній війнї на зраду нарікає не тільки Австрия на своїм північнім теренї війни, але прим. також Нїмеччина на східно-пруськім теренї, де населенє чисто нїмецьке і де Росия не вела через своїх аґентів такої пропаґанди, як у Галичинї.

Але говорячи про зраду в Східній Галичинї, треба сконстатувати, що по-перше з відомих фактів виходить, що зради на галицькім теренї допускали ся елєменти без ріжниці національности і віроісповіданя, а по-друге між засудженими за зраду нема анї одного випадку, щоби зради допустив ся сьвідомий член українського національного табору.

Отже анї говоренє про "руську зраду" і на тій основі, що окремі випадки зради були сповнені дїячами росийської аґентури і їх орудями, анї тим більше представлюванє всїх проявів зради, які стали ся на галицькім теренї, "руською зрадою", лишене всякої фактичної основи.

Не можна говорити про "руську зраду" і тільки про "руську зраду" там, де підметами зради є одиниці польського і жидівського походженя так само, як походженя руського, — і не можна навіть на основі випадків зради зї сторони одиниць руського походженя говорити пpo "руську зраду" в обставинах, де ті одиниці рекрутують ся виключно з кругів, обнятих протиавстрийською і протиукраїнською пропаґандою Росиї, веденою в Галичинї під фірмою "росийсько-національної партиї".

Бо не наша вина, що та фірма могла до останнього часу істнувати в Галичинї і розвивати свою дїяльність, що більше, що власне безпосередно перед вибухом теперішної війни вона могла особливо високо підняти голову в нашій країнї, — не вина українського національного табору, речника національної думки нашого народу.

Не будемо на сїм місци подавати істориї росийської пропаґанди в Галичинї: якими шляхами вона втискала ся між наш нарід, хто винен тим полїтичним умовам, які їй сприяли, де вона знаходила підпору в краю і т. д., — бо все те нашому загалови добре знане.

Сконстатувати треба тільки ось-що:

Росийська пропаґанда працювала і працює між всїми славянськими народами поза границями Росиї, і кождий славянський нарід має своє руссофільство. Одначе та росийська пропаґанда носила инший характер між иншими славянськими народами і инший серед нашого народу. Серед инших славянських народів росийська пропаґанда насаджувала руссофільство, обіцюючи їм визволенє з-під "чужого ярма". Натомість до нашого народу росийська пропаґанда ставила ся прінціпіяльно ворожо, заперечуючи його національну самостійність і накидуючи йому росийську національність. В Росиї накидувано українському народови росийську національність силою, посуваючи ся в репресиях українського національного житя аж до повної заборони українського слова. В Австриї, де росийське правительство не могло вживати репресий, ту саму руссифікацийну задачу мала сповняти росийська пропаґанда, ведена Росиєю під фірмою "росийсько-національної партиї" через росийських аґентів українського походженя в Галичинї.

Наслїдком свого положенє руссофільство серед инших славянських народів зовсім инакше ніж серед нашого народу. Коли серед инших славянських народів між речниками і противниками руссофільства істнує національна спільність (вистане вказати хоч-би на Чехів або Поляків), серед нашого народу між українським національним табором і аґентами росийської пропаґанди нема нїякої спільности, руссофільство серед нашого народу викинене поза межі національного житя нашого народу.

З сього виходить, що коли за руссофільство прим. серед Чехів або Поляків морально відповідає цілий чеський або польський нарід, — то за руссофільство серед нашого народу не може нести нїякої відповідальности український національний табор, бо між нами і руссофільством серед нашого народу нема нїякої спільности, бо ми робили все можливе, щоб росийську пропаґанду серед нашого народу, яка означала не тільки державну зраду супроти австро-угорської монархії, але також національну зраду, ренеґатство супроти нашого народу, здавити, щоб руссофільство серед нашого народу з корінєм вирвати.

А що та росийська пропаґанда, не вважаючи на всї наші зусиля, все таки до останнього часу розвивала свою дїяльність між нашим народом, — се вже не наша вина. В нашій боротьбі проти росийської пропаґанди не тільки не мали ми належної підмоги зі сторони держави, але навпаки зустрічали ся на кождім кроці з перешкодами, які полягали не тільки на спинюваню і здавлюваню нашого національного розвитку, але й на толєрованю і навіть підпираню росийської пропаґанди зі сторони чинників, які в краю репрезентували державу.

Треба сконстатувати факт, що центральне правительство Галичиною безпосередно зовсїм не інтересувало ся і про галицькі відносини не мало нїякого безпосередного понятя. Віддавши Галичину під полїтичне панованє Поляків, знало воно про неї тільки те, що йому зреферували польскі референти.

А відношенє Поляків до росийської пропаґанди серед нашого народу в Галичинї, було все узалежнене від тої основної думки польської національної полїтики, яка вважає за першу і найважнїйшу свою задачу здавити український національний розвиток, щоби згідно з полїтикою польської Річи посполитої на українських землях збудувати Польщу.

Відповідно до того в перших часах автономії Галичини Поляки, щоби дістати полїтичне панованє в краю виключно в свої руки, представляли перед центральним правительством справу так, що буцім-то весь наш нарід так перенятий руссофільством, що тільки сильна польська власть може вдержати край для Австриї. А рівночасно ставили перешкоди розвиткови нашого національного житя, що один міг бути успішним антідотом на росийську пропаґанду. Коли-ж наше національне житє все таки так розвило ся, що почало загрожувати польському полїтичному панованю в Галичинї, тодї оборонці того панованя почали безпосередно піддержувати між нашим народом партию росийської пропаґанди, щоби тим способом ослабити український національний табор.

Ся ера підпираня партиї росийської пропаґанди проти українського національного табору в Галичинї припадає на той сам час, коли в польській національній думці почала що-раз більше розростати ся заінїціована презесом польського кола і росийській Державній Думі Дмовським росийська ориєнтация, яка полягає на тім, що весь польський нарід повинен шукати своєї полїтичної будучности в примиреню з Росиєю і в спільній боротьбі проти ґерманської навали на славянство. Повстала думка, що польсько-росийське помиренє повинно розтягати ся й на Галичину та що Поляки на уступки в Польськім Королївстві повинні заслужити собі підпиранєм партиї росийської пропаґанди в Галичинї. Як сю думку реалїзовано в Галичинї, про се сьвідчить цілий ряд фактів, який зачинаєть ся підпертєм кандидатів партиї росийської пропаґанди при галицьких соймових виборах за намістника ґр. Андрія Потоцького в 1908 р., а кінчить і одноголосним увільненєм польскою лавою присяглих Бендасюка і тов., обжалованих за державну зраду в користь Росиї.

Питаємо: Що міг проти всього того вдїяти український національний табор? Міг тільки остерігати, — і він се робив: в пресї і в парляментї, в делєґациях, але його голос оставав голосом вопіючого в пустини.

Що більше, коли настав воєнний час, ті самі галицькі круги, які для ослабленого українства підпомагали партию росийської пропаґанди, тепер для нанесеня українству рішаючого удару в очах Австриї видумати лєґенду про "руську зpадy", — про зраду народу, який побіч нїмецького народу один в цілій австрийській половинї монархії вільний від найменшої тїни підозріня в руссофільстві, бо зірвав усяку звязь з русофільськими елємегами свого походженя, — і старають ся ту лєґенду підкріпити арештованями наших дїячів, арештованями, які, правда, на інтервенцию нашої репрезентациї ухиляють ся як безпідставні, але яких вражінє остаєть ся.

Проти сеї лєґенди мусим як найрішучійше запротестувати, констатуючи, що коли між тими, що допустили ся зради, є елєменти руського походженя, то є се елєменти, захоплені росийською пропаґандою, з якою наш національний табор всїми силами боров ся, а коли її не знищив з корінєм, то не з своєї вини.

[Дїло]