...Мешканє наше в Самборі не знищене. Мама, хоч змізеровані, бо і нагайки росийської закоштували, але держать ся добре — особливо, як почули, що ми всї здорові. Житє серед Росиян було тяжке, бо і гроша не було і брак вістий про рідню. Мама мусїли цїлими ночами варити Росияним чай, та досить прикростий від них зазнали. Одного разу пяний солдат трутив маму так сильно, що упали на землю і побили ся. Так було з початку, бо опісля прийшли на кватиру офіцери і тодї стало жити лекше.

(Допись з Сяніччини.)  

Вісти, які приходять з Росиї, вказують, що там відбувають ся подїї, які можуть мати велике значінє для дальшого полїтичного розвитку держави Миколи II. Мінїстри зміняють ся; посли на зазив президента Думи з'їхали ся перманентно до Петербурга, відбувають наради і домагають ся скликаня Думи, яку цар уже й обіцяв скликати в серпни; по більших містах проявляють ся масові рухи з характером то погромів то революцийної акциї; села так само починають рушати ся; в військових кругах невдоволенє — і т. д.  

про запомоги для родин покликаних, додатки до пенсиї інвалїдів і заосмотреня їх родин та додатки до вдовичих і сиротинських пенсий і заосмотреня прочих осиротїлих членів родин поляглих жовнїрів.   Перший додаток до книжки: Права і обовязки цивільного населеня в часї війни.  

† 7. VІ. 1915.  

Прийшла нова, пожадана хвилина. Переживаємо нову, розрадну добу. Грізна ворожа навала, що кровю, згарищами і руїнами значила свої слїди в нашім краю, — повінь царського варварства вертаєть ся з нашої рідної країни назад в своє каламутне русло.   Наш рідний край стає вільний!  

У Відни, 1. липня 1915.   Між офіцияльними енунцияциями військових кругів з приводу увільненя м. Львова особливу увагу звертають на себе слова, якими відповів на український привіт освободитель Львова ґен. Бем-Ермолї, зазначуючи значінє старинної столицї кн. Льва в українській істориї і висловлюючи надїї, що визволенє Галичини з-під росийської інвазиї стане початком лїпшої ери в істориї українського народу в Габсбурській монархії.  

(Допись.)   По вісьмох місяцях росийської неволї діждали ся ми врештї приходу австрийських військ. Тяжка ся була неволя, а робила її ще більше невиносимою велика скількість кацапів, які в Самборі зістали та виливали, де лиш могли, свою ненависть до українства.  

Lwów bez prezydentów.   Onegdaj w godzinach południowych zmuszeni byli miasto nasze opuścić wszyscy trzej prezydenci, trzej najpepszi jego opiekunowie.  

В росийській пресї що-раз частїйше появляють ся жалї на австрийських Славян, що вони завели надїї, які на них покладала Росия. Росия — мовляв — вступаючи в теперішню війну, мала головно на увазї "визволенє" австрийських Славян, а вони тимчасом не тільки не відізвали ся на поклик росийського начального вожда, який в окремім манїфестї закликав їх до повстаня, але бють ся хоробро в рядах австро-угорської армії. І безрадні стоять росийські публїцисти перед "загадкою": чому австрийські Славяни не помагають Росиї, яка чейже веде війну за їх "визволенє"?...