Надходить важна історична хвиля. Важить ся доля держав і народів. Нічого не вдїяли всї зусиля дипльоматиї, щоби вдержати в Европі мир. Буря війни суне на Европу і нїщо її не спинить.
Суне отся буря передовсїм на держави, в склад яких входить український нарід. Український нарід належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.
В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в дїло, яке заважило би в істориї держав і народів.
І тому в сїй хвилї представники українського народу в Галичинї всїх полїтичних напрямів, які лучить один національний ідеал, зібрали ся в Головну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одної волї українського народу і показувати йому дорогу до дїла, яке жде його в теперішній хвилї.
Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним сьвітом уважаємо мир найціннїйшим добром людськости. Але бувають в істориї держав і народів хвилї, коли війна являєть ся неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дїтям.
Дорога, яка веде до сього, ясна.
Війни хоче цар росийський, самодержавний володар імпериї, яка є історичним ворогом України. Царі росийські зломили Переяславський договор, яким вони обовязали ся були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну.
Царська імперия протягом трьох столїть веде полїтику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю росийського народу. Царський указ відобрав українському народови його найсьвятїйше право, право рідної мови. В царській Росиї нинїшного дня найбільше поневолений — український нарід.
І коли Росия хоче війни, то говорить з неї та ненаситність, яка червоною ниткою тягне ся через усю історию сеї імпериї, що з московського князівства, загарбуючи все нові землї, поневолюючи народи, розросла ся в кольос, який від ряду лїт загрожує загально-европейському мирови і загально-людському поступови, культурі і житю народів.
Та ненаситність царської імпериї загрожує також нашому національному житю. Історичний ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його панованєм, що істнує часть української землі, де український нарід не є винятий з під права, де він може жити своїм національним житєм.
Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росия грозить загладою також українському національному житю, яке знайшло охорону в конституцийнім ладї австрийської держави. Побіда Росиї мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 мілїонів українського народу в росийській імпериї.
І тому наша дорога ясна.
Вже підчас попередного австрийсько-росийського напруженя з'їзд найвизначнїйших дїячів усїх українських партий Галичини, який відбув ся у Львові 7. грудня 1912 р., заявив, що з огляду на добро і будучність українського народу на випадок оружного конфлїкту між Австро-Угорщиною і Росиєю ціла українська суспільність однозгідно і рішучо стане по сторонї Австро-Угорщини, проти росийської імпериї, як найбільшого ворога України.
Так і теперішна хвиля кличе український нарід стати однодушно проти царської імпериї, при тій державі, в якій українське національне житє знайшло свободу розвитку.
Дотеперішна пасивність австро-угорської полїтики супроти затій росийського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії і її народів, а передовсїм на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу.
І тому тепер сьвятим обовязком є покласти всї свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.
Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженє Росиї, тим швидше вибє година визволеня України.
Український Народе!
Тільки той нарід має права, що вміє їх здобути. Тільки той нарід має історию, що вміє її творити рішучими дїлами.
Головна Українська Рада кличе Тебе до дїла, яким Ти здобудеш нові права, утвориш новий період в своїй істориї, займеш належне місце в рядї народів Европи.
Нехай же сей поклик знайде відгомін в кождім українськім серци! Нехай збудить в нашім народї давне козацьке завзятє! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як найдїяльнїйшим учасником грядучих подїй! Нехай віддасть всї свої материяльні і моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий!
До бою — за здійсненє ідеалу, який в теперішну хвилю з'єдинює ціле українське громадянство!
Нехай на руїнах царської імпериї зійде сонце вільної України!
Львів, 3. серпня 1914.
За Головну Українську Раду:
Д-р Кость Левицький голова
Михайло Павлик, Микола Ганкевич заступники голови
Д-р Степан Баран секретар.
[Дїло]
03.08.1914