(с) Сидимо оба в однім бюрі. Мій товариш, прийшовши рано, переглядає розкинені на столї часописи, потому підходить до мапи, шукає Красника, Куликова чи Свитазова, підчеркає хемічним олівцем деякі місцевости Х-ого повіта, мірить сїрничком довжину росийсько-австрийської границі, бурмотить щось під носом, числить, потому вертає до стола, заглядає до часописий, мабуть контролює їх і себе — опісля сїдає при бюрку з очевидним наміром урядувати.
— Мене лише дивує — чую за хвилю — нащо вони позваляють Москалям переступати нашу границю?
Кажу, що видно такий вже плян.
— А чи не можна би цілу границю обставити арматами?
— Може.
— Або нехай би понад границю лїтали постійно аеропляни; могли би кидати бомби, як лише покажеть ся росийське війско.
...Ну а як нї, то можна би Москалів пустити через границю наперед, а потому зайти їх з-заду.
...Але для безпеки Львова — Куликів і Винники повинні бути кріпостями.
...А знаєте, що Туреччина таксамо піде на війну як Японія?
...А що тепер властиво є офензива чи дифензива?
...А що, а що.. і т. д.
Бо мого товариша розпирають відомости про війну. Має самі віродостойні жерела: один адвокат з провінциї, що втїк до Львова... мимо мораториї, господиня у котрої живе і кухарка від майора, що мешкає в тій самій камениці. Впрочім сам мій товариш занимаєть ся живо війною, студиює, слїдить, реєструє, числить лїсти втрат, автомобілї і вози червоного хреста, оглядає забрані конї росийські, зачіпає бранців; позатим ловить що другого ляндштурміста та в розмові з ним — доповнює свої відомости.
І оповідає менї, що сам видїв, як якийсь аероплян зіпсував ся на висотї 1257 метрів і мало не впав, що до команди привезли знов 32 карабінових машин, з того три зіпсовані.
І говорить що чув, як сеї ночи щось дуже дуднїло, або що присуджені на смерть зрадники хотїли конче вносити рекурс ітд. ітд.
Мій товариш говорить без втоми, без сенсу і без перерви, як та вода, що шумить на лотоках...
Так триває до год. 12-ої. Я вже змучений. Мій товариш виходить до передпокою, говорить те саме возному, потому портиєрови, донці портиєра і сторожеви.
Перед другою вертає до бюра, замикає бюрко, бере капелюх і пращаючись кидає сентенцию: але та війна, то таки сьмішне ремесло..
[Дїло]
27.08.1914