Цар просить...

Захитав ся царський престол, затріщали стїни царської тюрми народів. І переляканий цар починає просити, — просити в поневолених народів помочи й оборони для своєї імпериї, просити у вязнїв, щоб вони оборонили тюрму, в якій вони замкнені.

Цар — просить!

Появляють ся два манїфести — один від царя, другий від начального вожда росийської армії вел. кн. Миколи Миколаєвича — до Поляків, у яких цар і його начальний вожд обіцюють Полякам "визволенє" з-під австрийського і нїмецького "ярма" та з'єдиненє й відбудованє Польщі.

Появляєть сє царський манїфест до Жидів, в якім цар заклинає тих паріїв росийської державности за тисячі обмежень свободи осїлости, зарібкованя і просьвіти, за мілїони жертв аранжованих правительством жидівських погромів відплатити тепер любовю й обороною такої "вітчини".

Появляють ся кидані на галицьку територию з лїтаків безграничні формою і просто гумористичні змістом листки-поклики до "австрийських Русинів і Чехів."

У відозві вел. кн. Миколи Миколаєвича до Поляків знаходить ся між ин. поклик:

"Поляки! Вибила година, в якій оставлені завітні мрії батьків і дїдів ваших можуть здїйснити ся. Перед півтора столїтєм роздерто живе тїло Польщі, але єї душа не вмерла. Нехай польський нарід получить ся в одно тїло під скиптром росийського царя. Під тим скиптром відродить ся Польща свобідна в своїй вірі, мові і самоуправі".

Обговорюючи сю відозву, віденський Fremdenblatt стверджує, що роля великого князя, який виступає як освободитель Поляків не тільки в границях Росиї але також Австриї й Нїмеччини, є найкрівавійшою сатирою на все, що Росия доси протягом 150 лїт робила. Коли вел. князь кличе до Поляків, що росийське війско приносить їм щасливу відомість про помиреня Польщі з Росиєю, чого вони так довго ждали, — то чим пояснить, що росийське правительство вже давно не почало визволять Поляків у їх власнім краю. Аж проклямация австроугорської і пруської армії, яка заповіла Полякам визволенє з-під росийського ярма, збудила великодушні почуваня росийського вел. князя. Цілі десятилїтя Поляки були "инородцями", такими самими як Українці, Фінляндці, осїлі в Росиї Нїмці, Жиди, Вірмени й кавказські народи, аж нагло стали любими братами, які під скиптром царя мають віджити в свободї. В Польщі, яка має з'єдинити ся під берлом царя, мають зникнути з волї вел. князя границі, які ділять тепер польський нарід. Великий князь пригадує Полякам побіду, яку віднесли їх батьки перед 500 лїтами над нїмецьким орденом, а забуває, що дїяло ся вчера, передучера і через ціле поколїнє. Але Поляки мають лїпшу память. Нїхто не є такий наївний, щоби запрошенє на пир при росийських столах мав брати инакше, нїж воно представляєть ся. В Австриї Поляки дізнали охорони і тут могли примінити слова вел. князя: зберігати свою релїґію, свою мову і свою автономію. В Австриї Поляки почувають ся як дома, і те, що говорить ся їм в імени нашої монархії, містить у собі тепло вже давно їм відоме.

Росийський начальний вожд мусить бути дуже непевний своєї справи, коли виступає з манїфестом, якого нїхто з чесних Росиян не прочитає не почервонївши. Його сьміле твердженє, що росийські війська машерують від Тихого Океану до Північного моря, є гідним доповненєм решти проклямациї. Головні маси росийських військ знаходять ся в відворотї, а по сьвідоцтву вел. князя також росийська внутрішна полїтика знаходить ся в одвороті, в панїчній утечі.

Frankfurter Zeitung в ч. з 18. с. м. приносить в приватній телєґрамі з Копенгаґи з 17. см. отсю звістку:

"В польській кольонїї в Парижи панує ве личезна радість з приводу обітниці Росиї що-до відбудованя Польщі. Відомий автор Теодор де Вижева, який походить з польського роду, заявив співробітникови Matin: По такім довгім поневоленю наша дорога і хоробра Польща знов воскресне. Що за чудовий день!"

Один з сьвідоцтв панїчного замішаня в росийських міродатних кругах являєть ся також відозва, яку нам прислали з околиць Залізців, де її знайшли на поли, кинену з росийського лїтака. Відозва написана польсько-росийсько-українською мішаниною, зачинаєть ся окликом: "наші закордонні брати" і звертаєть ся до "австрийських Русинів (sic) і Чехів", яких взиває в імя "славянства", щоб не вірили в "заманчиві обцинкі" (мабуть: "обіцянки") Австриї і помогли Росиї "в тій великій борбі славянства против германизму".

Безграмотність з полїтичною дезориєнтациєю роблять сю відозву просто гумористичною. Справді велике замішанє мусить панувати не тільки в росийських мозках, коли росийські ряди, але також в росийських міродатних кругах думають, що такі відозви їм щось поможуть.

Одно в сїй відозві відрадне: Росийська відозва навіть не важить ся ужити слова: "Українець". Видно росийські міродатні круги добре знають, що українська національна сьвідомість, се такий охоронний мур проти Росиї, що до нього нема нїякого приступу. Міродатні росий ські круги знають, що Росия і Україна се вороги, між якими нема примиреня, що Україна і все, що по українськи думає і почуває, жде руїни росийської імпериї як свого визволеня.

Праська преса займаєть ся широко брехливим донесенєм росийського урядового "Петербургскаго Телеграфнаго Агенства", нїби-то в Празї вибухла революция. Prager Zeitung пише: Є се божевільна видумка, що повстала зі злобної очернюючої манїї росийської кузнї брехень, видумка, яка ярко осьвітлює вартість росийських звісток і взагалї відомостей, ширених потрійним порозумінєм. Та фантастична видумка має за ціль обманювати власне населенє, закривати перед ним дїйсний стан справи. Петербурська відомість є тим нїкчемнїйшою брехнею, коли взяти на увагу, що в Празї відбувають ся що дня патріотичні манїфестациї з приводу австрийських і нїмецьких побід. — Noviny пишуть: Таких відомостий не треба навіть заперечувати, бо кождий знає, що се брехнї. Праська публика держить ся взірцево і дуже виразно проявляє свій льояльний настрій до цісаря. — Venkov пише: Зайва річ писати, що в петербурських відомостях нема анї слова правди. Чеський нарід розуміє свій обовязок супроти держави і в поважній хвилї сповнить його до краю. Cech пише: Петербурська Аґенция хотіла би викликати за границею вражінє, що Чехи є невдоволені, але се їй не вдасть ся. Ceske Slovo стверджує, що в Чехії панує взірцевий лад. Чеський нарід в теперішній хвилї як давнійше сповнить свій обовязок в цілій повнотї.

Цар просить... І пригадуєть ся казка про вовка, який, утїкаючи перед погонею, забіг в село і почав просити ся в господарів, щоби хтось сховав його. Але показало ся, що не було господаря, якому він не напакостив би. І кінчить ся казка:

... сам себе вини,
що братику посїяв, те й пожни.

Тепер царська імперия жне, що посїяла. Переляканий цар просить. Але відповідь на сї просьби може бути тільки одна:

Нехай згине Росия!

[Дїло]