Для публичного добра.

Львів, 21. серпня.

Великої жертвенности для публичного добра вимагає від нас нинїшна пора. Жертв крови і маєтку, які віддаємо державі. І жертв синів наших і майна нашого, які нарід складає сам собі, своїй долї, своїй будучности.

Нї поколїнє наше, нї поколїнє батьків і дїдів нашого поколїня не переживало хвиль так безмірно і так несказано поважних, як сї, котрі ми тепер переживаємо. Призвичаєній до нормальних часів і буденних обставин сьвідомости одиниць і суспільностий важко зжити ся з правдою, що час сей ставить до чесного громадянина — кажемо: до пересїчного чесного громадянина, котрий не претендує до геройських титулів! — вимоги по своїй скількости і якости основно инакші, нїж ті, котрі вимагав від нас учорашнїй день. В такі часи, коли людська одиниця і людські суспільности з усїх сторін окружені небезпекою і коли нїзвідки з поза свого круга не ждати їм помочи нї ратунку, — в такі часи вже найпримітивнїйший інстинкт самохорони примушує людий скупчуватись при других людях, примушує одиницю забувати за еґоістичне своє добро та в добре зрозумілім власнім інтересї дбати за добро загалу. Бо тільки від того загалу може вона сподїватись помочи і ратунку в самотї своїй! Вона — себто поодинока людина, і вона — себто суспільність, нация. Кожда лепта, людська чи річева, моральна чи материяльна, зложена на жерственничу загалу, є тою премією асекурацийною, яка ґарантує нам і найблизшим нашим, суспільности і нациї нашій істнованє в найблизших часах, істнованє в будучности.

Чи закорінилось уже розумінє сього глибоко в сьвідомости кождого Українця?!

В теперішній війні не досить віддати "цісарське цісареви". Крім обовязку горожан держави, який кличе нас дати все, чого від нас вимагає держава в хвилї, коли ворог напосїв ся на неї, кличе нас, Українців, також обовязок членів української нациї всї наші сили обернути на війну з історичним ворогом України, покласти все на жертвеннику війни для волї України.

Сей обовязок диктує нам сьвідомість того, що обороняючи нашу державу перед Росиєю, обороняємо рівночасно ту свободу українського національного житя, яку маємо в нашій державі і на яку напосїла ся Росия, йдучи війною на нашу державу, — сьвідомість того, що побіда нашої держави буде рівночасно нашою побідою над Росиєю, — сьвідомість того, що чим більше буде Росия побита, тим більше виграє українська справа, — сьвідомість того, що на руїнах побитої Росиї зійде сонце волї України.

І тому йдемо ми на поле бою проливати кров нашу не тільки як обовязані до сього вояки ц. і к. армії, але також як добровільне українське війско, як Українські Сїчові Стрільці, які несуть своє житє на жертвенник волї України.

А се потягає для цілої суспільности обовязок: на той жертвенник, на який Українські Сїчові Стрільці несуть жертву крови, нести жертву маєтку. Війна вимагає гроший, гроший і ще раз гроший, — і ті гроші мусить дати Українським Сїчовим Стрільцям та суспільність, яка їх висилає проливати кров за волю України.

І хоч які важкі часи, — суспільність мусить напружити всї свої сили, щоб жерело жертволюбивости не тільки не висихало, але било ще живійшим ключем нїж в часї мира.

Не маємо богатих одиниць, які могли би заяснїти жертвами в десятки і сотки тисяч. Та сю недостачу мусить виповнити жертволюбивість цілої суспільности, цілого національного орґанїзму і всїх його клїтин.

Всї орґанізациї правно-публичного житя, які знаходять ся в наших руках, мусять в сю хвилю показати, що для них найважнїйша справа — воля України. Не є ми панами на нашій землї і найбогатші орґанїзациї правно-публичного житя на українській національній териториї опановані чужими, — але ті з них, що знаходять ся в наших руках, повинні сповнити і — надїємо ся — сповнять свій обовязок.

Отже відзиваємо ся до всїх українських громадських рад і церковних комітетів, нехай поспішать з грошевими жертвами для Українських Сїчових Стрільців, для волї України!

Але і що-до тих орґанїззций правно-публичного житя на нашій землї, які не знаходять ся в наших руках, як ради міські, ради повітові і т. п., то ми маємо повне право домагати ся жертв на Українських Сїчових Стрільців. Коли наш нарід причиняєть ся до складаня грошевих засобів, якими розпоряджають ті орґанїзациї, то ті орґанїзациї мають обовязок причинити ся тими грошевими засобами до здїйсненя змагань нашого народу в сїй переломовій хвилї. А ми маємо повне право ставити до них домаганє сповненя того обовязку.

До материяльних жертв для волї України кличемо також наші власні орґанїзациї й інституциї, — в першій мірі фінансові, мимо тяжких часів, які вони переживають.

А в кінці кличемо до сповненя сього обовязку одиниці, ті мілїони, яку творять нашу суспільність. В такій хвили кождий має обовязок обмежити свої особисті потреби до можливо найскромнїйших границь, і все, що тільки має поза сим, нести на жертвенник війни, в якій Українські Стрільці йдуть проливати свою кров для волї України.

Великий час вимагає небуденних людий. А істория колись осудить усїх нас і кождого з нас з'осібна: чи були ми людьми на місци, достойними свого часу, чи навпаки — країна наша мала в нас синів нездарних фізично і калїк моральних.

Іспит уже розпочав ся.

[Дїло]