Анна ЗОЛОТНЮК

Вітраж — це сила та потужність барви, котра задає настрій. Жоден інший матеріал так не взаємодіє з кольором, не передає його насиченості, адже маємо справу зі світлом, яке заломлюється певним чином.
«Коза» — це те, що одного разу сталося з Тернополем і більше не повториться. Вона завжди встановлювала межі актуальної культури, а деколи виходила за них. Вона була першим закладом нової міської культури.
Художник прослизає між денотатом і конотатом для відстороненого спостерігання, часто іронічного, багатошарового. Цим він підриває структуру тоталітарної мови. І тоталітарної не в тільки в політичному значенні вимірі, а в сенсі однозначності чи затертості образу.
«Продуктом “Субпродукту” не є музика, а пошук беззмістовності за допомогою винайдених та виготовлених учасниками гурту пристроїв. Звукове середовище завойовує простір та свідомість сприймача. Самовіднайдення у цьому середовищі потребує більше часу, аніж зазвичай, та вимагає участі в процесі творення… Гурт продовжує нойзову традицію Тернополя, яка коріниться в ранніх ‘90-х», – значиться в описі команди.      
08.09.17 | Тернопіль |
Із творчістю тернопільського художника Володимира Чорнобая познайомилася в одній з галерей міста під час виставки «Пікуй. Органічні структури». Найбільше вразило поєднання заданих патернів органічних структур із довільними лініями, часто дзеркально відображеними елементами; невимушена гра з ритмом і кольором; наслідування природного та доповнення явного; комбінація органічного з неорганічним, природного з мануфактурним.   І сьогодні Володимир Чорнобай продовжує дослідження органічних структур. Власне, про них і навколо них зав’язалася розмова.  
26.01.16 | Тернопіль |
Сидимо в тернопільському парку ім. Тараса Шевченка. Палить сонце. Колір довкілля зелений. Анатолій Федірко згадує «Сніданок на траві» Мане. Але це вже обід і всі панни вбрані. Навколо (так, що можна охопити оком) «розкидані» картини Анатолія Федірка – ті, котрі формують арт-проект «Парк супрематичного мистецтва», – сім робіт півтора на півтора метра, створені за сім днів (сакральність у зеніті).    
22.05.15 | Тернопіль |
У «Жерміналі» є сцена, де дітородний орган крамаря Мегре жінки надягають (дивне сполучення, але нехай) на палицю і, піднявши, мов стяг, несуть вулицею. Мова далі піде не так про масові настрої, як про поліфункціональність предметів, котрі завжди під рукою. Погратися з сенсами, асоціаціям, сакральним та побутовим, тим, що сіє життя або несе смерть, можна було досхочу, спостерігаючи проект івано-франківців Сергія Григоряна (об’єкти) та Миколи Джички (фото) «Весняно-польові роботи-2014» (20 лютого – 5 березня,  тернопільська галерея «Бункермуз»).  
18.03.15 | Тернопіль |
Рослини у гербарії, двовимірні та лінійні, ніби втрачають життя, але водночас око, незвикле до такої форми, вживлює їх у ґрунт тривимірності, допасовує середовище. Ніби не може змиритися з тим, що рослину позбавили історії та тяглості, жовтіння та відмиранння. Гербарії – це не історії розвитку, це схоплений момент, зупинене життя, змінене, перенесене на іншу площину. Розпластане листя, симетризовані та викінчено ідеальні навіть в неідеальності, загостреність ліній, акцентування ритмів. Це перебільшення ознак і водночас применшення властивостей.
02.12.14 | |
Виставка «Музи у «Бункерімуз» франківчанина Миколи Джички в тернопільській галереї «Бункермуз» (17-30 жовтня) бентежила неоднозначністю. Хоча, здається, що може бути однозначніше оголеного тіла (а саме воно чи не на всіх полотнах), реалістичної манери письма та класичних поз? А поза тим розумієш, що все це — елемент гри. Тіло тут не об’єкт замилування, його зображення не тільки спосіб усвідомлення гармонії, не стільки форма  уславлення творіння: це водночас універсальний знак і знак, вкорінений у тут-і-зараз.
10.11.14 | Тернопіль |
    «Мені здається, що кожен, кого зобразив на полотнах, здатен зробити своїм життям, прикладом, роботою набагато більше, ніж будь-який політик у країні. “Сила” — це сила у погляді, сила у кольорі. Головне - вірити у свою силу — силу особистості. Спостерігаючи за останніми подіями в нашій країні, вкотре переконуюся, як багато важить один голос. Він може змінити, перевернути, переінакшити», - коментує відкриття своєї персональної виставки у тернопільській галереї «Бункермуз» під звуки «Радіогед» погожого вечора львів'янин Лесь Панчишин.
14.10.14 | Тернопіль |