Від 8 по 10 вересня у ТЦ «Gorodok Gallery» та Pochayna Event Hall відбудеться перша в історії незалежної України книжкова подія, в якій будуть максимально враховані інтереси видавців.

В українській бароковій літературі поширений мотив моря — людського життя та корабля. Від цього екзистенційного мотиву барокового моря слід відштовхуватися, читаючи збірку Василя Махна «Одновітрильний дім».

Лишега… Це вже не ім’я – це символ глибинного й автентичного, а можливо, – єдино справжнього, що здобув український модерн, і що переросло в сучасну літературну традицію.

Роман про марні спроби зауважити реальність можна читати як спробу рефлексії про заблукане в часі (пост)радянське покоління – хворобливе й неприкаяне: люди в «холоді відчаю» існують, але не живуть, бо для життя треба зауважити себе, зустрітися з Іншим.

Цікаво дивитись на нашу країну очима «іншої», бо ж ані письменниця, ані її головна героїня не є «чужою», єдине що – виросла, сформувалася в іншому, «західноєвропейському» середовищі, на перетині кількох культур; саме це, думаю, робить її (п)огляд неупередженим. 

Поезія Павла Мовчана нагадує лінзу, що збирає світло. Неювілейні нотатки

Ця книжка — для повного занурення в 1970-ті роки радянської доби в Україні — період тихого та підступного придушення української мови й культури. У романі висвітлено письменницький дисидентський рух і співпрацю авторів із владою, а також протистояння нечисленних інакодумців із радянським режимом.

Ця повість написана про і для підлітків, вона покликана відвертати дітлашню від саморуйнування і вчинків, які часто не можна виправити. Попри те, що Ярослав Карпець підіймає складну і контраверсійну для українського суспільства тему, він робить це напрочуд… безтурботно і легко.

Надзвичайно широка географія невеликої за обсягом збірки есеїв «Наш сусід Альберт Гофман», лаконічні описи, багато цитат із творів, листів, щоденників, спогадів сучасників: у центрі уваги Галини Петросаняк – кінець ХІХ, усе ХХ і частина ХХІ століття.

У книжці є місце для смутку і радості, для сміху і роздумів про вічні речі, як-от любов і смерть, прощення та співчуття. Потреба рефлексувати про важливе і є в певному сенсі нашим щоденним спорудженням мосту, завдяки якому потрапляємо на береги, донедавна невідомі й недоступні для нас.