Махно Василь. Одновітрильний дім. — Львів, Видавництво Старого Лева, 2021.
Відомий давньогрецький філософ Аристотель у своїй «Поетиці» писав, що найважливішою ознакою обдарованості поета є глибоке розуміння й застосування метафор, що дозволяє побачити подібність досить віддалених поміж собою речей або понять. У літературному дискурсі закріпились метафори, закорінені у традицію, але які набувають нових сенсів та інтерпретацій у контексті поетичного тексту. Творча свобода автора, його життєвий і літературний досвіди, а також низка інших зовнішніх та внутрішніх чинників продукують метафоричну стратегію поета.
Назва поетичної збірки «Одновітрильний дім» українського поета Василя Махна наштовхує до читання 57 віршів, написаних протягом 2018 — 2020 років, щоб відкрити сенс метафори дому через прилеглі метафори вітрила, а відтак, і корабля та моря або океану. Власне, Василь Махно мешкає у Нью-Йорку, який розташований на узбережжі Атлантичного океану, тому стихія води є наскрізною темою у його віршах.
Ще у попередній збірці поезій Василя Махна «Паперовий міст» («Видавництво Старого Лева», 2017) чітко окреслені та суголосі теми води й дому, причому в багатьох текстах: “Дім перед океаном”, “Дрізд-чотар”, “Дім на сімох вітрах”, “Троянда у серпні” та інших. Акцент у збірці падає на метафору річки, через яку пролягає “паперовий міст”: “світло застрягло у дверному замку / я це помітивй відсунув ріку” (“Світло”), “упоздовж літер і сторінок / до підземних криниць до небесних річок / викладаєш з паперу / міст” («Паперовий міст»).
Міст з паперу виявляє ознаки непостійності та вразливості людського буття у дочасному земному житті. Оскільки легко може промокнути і втратити свою форму. З іншого боку, папір має здатність увічнити буття через слово у поетичному письмі: “Вірш був домом в якому я жив / тобто був порожнечею із множин”; “я не хочу розмов — бо я пишу / я будую цей дім — його ношу” (“Троянда у серпні”).
Натомість у збірці «Одновітрильний дім» Василь Махно розширює семантику води у метафорах океану, вітрила і, зрештою, дому. В українській бароковій літературі поширений мотив моря — людського життя та корабля — людини, яка перепливає, тобто проживає своє життя. Думаю, від цього екзистенційного мотиву барокового моря, а в інтерпретації Василя Махна — океану, слід відштовхуватися при прочитанні його поезій «Одновітрильного дому». У вірші “Час весняної перевірки” перед читачем постає “океан — як синонім вічності”, який “вже стоїть при дверях” дому поета. Але що є цим домом? Перша строфа поезії розпочинається рядками: “ми цей дім купили на спілку / із кульбабами і кропивою”. Кульбаби та кропива, як елементи дому дитинства автора — наповнюють екзистенційний простір поезії у тут-бутті і, можливо, є справжнім земним домом поета. Натомість, життя у Нью-Йорку на березі безмежних просторів Атлантичного океану, відкриває вже трансцендентальне розуміння буття, тобто того, що виходить за межі досвіду людини, чогось неосяжного й незбагненного.
Тут доречно говорити про “відкритість буття” поезії (Мартін Гайдеґґер “Навіщо поети?”), куди Василь Махно вводить образ океану. Тому літературний діалог з поетом і внутрішній діалог поета є, водночас, вдивлянням у вічність, тобто в океан. Тільки, що нас очікує там, на іншому березі? Ми не можемо розгледіти.
Проте буття поета закладене у слові і саме через такі слова, як: “мама”, “кропива”, “кульбаби”, “Чортків” (містечко у Тернопільській області), “барбарис” та інші автор повертається до свого дому дитинства і проходить біля нього знову і знову. Поетична мова «Одновітрильного дому» часто відкриває тут-буття крізь призму минулого. З цього погляду, можна відчитувати метафору дому через дім дитинства автора. Такими є вірші: “Кропива”, “Мама співає”, “Нахлебтатись повітря річок”, у яких Василь Махно з теплотою згадує про роки свого раннього дитинства, яке він провів з дідом та бабою у рідному селі Базар Чортківського району, Тернопільської області. Так, у вірші “Кропива”, яким розпочинається збірка, переплітаються сьогодення ліричного героя з особистими спогадами його минулого. Перша строфа вірша: “знаю кропива цвістиме пізно: дощі / я забув від “тойоти” і дому ключі”, — переходять у другій частині тексту у яскравий епізод з дитинства поета, де центральними є образи мами та кропиви:
“заховаюся у хащі зелених кропив
бо заходив в кропиву коли курив
заїдав кропивою — боявся мами
шукала мене за лисячими слідами
за кров’ю кропиви — зеленою і масною -
видивляла очі за мною і за рікою
молоді дощі над моїм містом і на ріці
і на синьому серці — рубці й синці
дощ мене не жаліє — кропива жалить
мама каже з ріки до мене з жалем:
що якщо куритиму — не зможу рости
і не зможу ріку на собі нести”.
Перша строфа наступного вірша під назвою “Усе маєш”: “ось тобі хліб на прожиток / і плащик ріки на руці”, — суголосна із закінченням поезії “Кропива”, яка також розвиває метафору річки. З цього погляду, послідовність розташування текстів “Одновітрильного дому” дозволяє прочитувати кожний вірш у книзі не лише, як окремий твір, але й у сюжетній цілісності усієї книжки, що говорить про майстерне структурно-композиційне оформлення збірки.
Кропива, як один з ключових образів дитинства, який яскраво з’являється у спогадах поета, простежується і в інших віршах — “Політ серпневих китів”, “Час весняної перевірки”. У вірші “Бучач” (місто у Тернопільській області неподалік Чорткова) дім є тим, “що можна згадати”. Пам’ять стає обов’язковим інструментом автора, а тексти збірки «Одновітрильний дім» — “поезією пам’яті” (Ярослав Поліщук). Щоправда, Василь Махно проводить діалог між минулим і теперішнім, між Базарем, Чортковом і Нью-Йорком, між кропивою й океаном.
Поруч з кропивою у вірші “Політ серпневих китів” з’являються морські мотиви — кити, яхти, Массачусетс: “щоби запливли в Массачусетс / дві субмарини китів / щоб можна було їх почути — / як вітром розхитаний дім”. Дім, який пливе в океані, виявляє ознаки мінливості людського життя, пронизаного штормом: “при яких одновітрильних яхтах / пережити шторм і дощ на вахті”.
Натомість фундаментом для такого дому стають слова, які власне уможливлюють буття у вірші: “коли яхта тримається на словах” (“Нічне плавання яхти”). Водночас, автор творить власний дім, власне буття у поезії: “а дім твій замикається рядком” (“Світ — порожній сабвей”). Зрештою, сам вірш стає самотнім домом: “і сирітство яхти — дому — слів” (“Елегія теплих слів”). Образ дому на воді суголосний з берегом: “не чіпай берега на якому мій дім / і моє письмо — і мій вірш про осінь” (“Осінній вірш”).
Дім на березі та дім на воді — як два вияви буття у Василя Махна, дуже співзвучні з метафорою дому у поезії Василя Голобородька — українського поета, котрий, через російську окупацію у 2014 році змушений був покинути свій рідний дім на Луганщині. А навесні 2022 року знову втікати від російської окупації зі свого тимчасового дому в Ірпені, де він мешкав у Будинку творчості письменника. Проте вірш написаний ще далеко до того, немов в екзистенційному передчутті поета:
“Рибалка на березі
покиньте гратися з камінцями
бо ті риби в глибині
можуть колись зробити вас камінцями
і ви не повернетесь додому
хоч ще пам’ятатимете про вітрило”
(“Летюче віконце”, 1970)
Звернімо увагу, що Василь Голобородько, як і Василь Махно, говорить про одне вітрило. Чи не є цим вітрилом мова, як пам’ять про дім? Одне, самотнє вітрило в океані. Відомо, що існує кілька видів суден з одним вітрилом. Щоправда, ці вітрильники значно менші та менш стійкі під час шторму за ті судна, які оснащені кількома вітрилами. Василь Махно акцентує на одному вітрилі дому, не згадуючи про інше, але при читанні його віршів виникає відчуття повноти часткового.
Метафізичний образ “одновітрильного дому” найповніше відчитується наприкінці збірки — в останньому вірші під такою ж назвою “Одновітрильний дім”, який розпочинається словами: “так багато потрібно побачити / щоби домом життя позначити / при Атлантиці — одновітрильним — / підібрати команду для плавання”. Вже у першій строфі вірша простежується мотив дому як земного життя людини. У середині вірша відчитуємо постійне балансування у намаганні знайти бажану середину між маяком і бакеном, які перебувають у морі, але, водночас, є знаками про берег або двома способами буття — у морі та на березі: “але дім твій вкорінений якорем / між стеблом маяка і бакеном / між морським й прибережним населенням”.
У закінченні вірша, зокрема у його останній строфі, Василь Махно робить спробу поєднати ці дві стихії — ґрунту і морського дна: “щоби дім виростав з глини й ґрунту / дна морського — й мабуть за покуту / віршем плив під вітрилом одним”. У цьому прагненні наближення до повноти й досконалості — дім стає віршем з одним вітрилом, який має плисти за покуту. Це і є одне вітрило дому поета.
У книжці «Одновітрильний дім» Василь Махно продовжує розвивати теми, які були присутні у книжці «Паперовий міст», але в оптиці нової поетики. Метафора “дому” з’являється чи не в кожному вірші збірки, щоразу набуваючи нових семантичних відтінків та інтерпретацій.
З початком повномасштабної російсько-української війни тема дому по особливому відгукується в дискурсі української літератури. Виникає питання, болюче для багатьох українців, які вимушено покинули свої домівки в Україні через російську окупацію та смертельну небезпеку — виїхали закордон: що для них є домом? Чи не мова є нашим “домом буття”? Особливо під час війни та руйнувань безліч будинків, які були домівками для мільйони людей.
Василь Махно, який з 2000 року мешкає в Нью-Йорку, дуже добре розуміє важливість мови, як у широкому контексті життя і творчості: коли географічно рідний дім розташований далеко, тоді мова найповніше утверджує буття людини і це є становлення буття у слові. Так, і в вужчому, що відкриває художню цілісність його багатобарвної поетичної мови. Автор створює художній світ у книзі, де перед читачем постають сюрреалістичні картини китів, що літають над океаном, поета, який ловить комети вудкою, серпокрильців, які “летять наче жменя пшениці / упоздовж серпневих полів” чи Баха, який, замість музики, плекає бджіл. Світ у збірці «Одновітрильний дім» Василя Махна постає як метафора. Увага до деталей, до конкретних предметів увиразнює стильову манеру автора, котрий у мові знаходить свій “одновітрильний дім”, який самотньо пропливає океан, або життя серед слів у поезії.
12.08.2023