У книжці «Бабуся вмирати не любила» ідеться про шахтарську сім’ю з Донбасу, у «Ану бігом ходіть їсти!» – про сільську галицьку. Отже, маємо справу з географічними, національними – соціальними, релігійними, політичними, культурними, психоментальними полюсами, які й лежать в основі нинішньої війни.

У нашому колективному розумі спостерігається штиль, усі бережуть власний спокій, але інакше у письменників без біографії бути й не може. Стан цей називається імітацією мислення, на яку лише й здатний письменник без біографії, письменник покірний.

Талант цього письменника піддати сумніву неможливо, бо він є. Доказом цього слугує те почуття насолоди, що з ним читають Рафєєнка, який пише про травмованих війною людей − колишніх донецьких, що виїхали з окупованої росіянами Донеччини на Велику Україну, потім і Галичину, де почуваються українцями.

Саме Пушкін є тим, хто вперше в російському контексті надав російському націоналізму того значення, що його використовує і нинішній путінський режим.

Цьогоріч Познанське товариство ім. Івана Франка видало «Сталінку» і «Дофін сатани» у польському перекладі Анни Коженьовської-Бігун, яка чудово впоралася із завданням, що його не назвеш легким з огляду і на стиль Ульяненка, і на його лексику, і на дві таємниці – любові і смерті.

І в поезії, і в прозі мистець залишається вірним одній наскрізній темі. Його цікавить людина із властивостями, людина вразлива, котрій існування завдає болю, і способи виживання такої особистості серед насильства, жорстокості й світового абсурду.

Роман написано вправною рукою, з його сторінок постає образ романтичної, закоханої у життя юнки, неофітки українства, що цікавиться літературою й сама пише вірші, запровадниці мод і стилю, нарешті жінки, яку поглинає політика, фемінізм і націоналізм не як ідеологія, а як духовний чин.

Модельні програми з літератури для школи мають дві найважливіші проблеми: надмір творів для вивчення на уроках; осучаснення програм, коли укладачі надають перевагу сучасним і часто другорядним авторам перед класиками, ігноруючи тексти, що є культурними зразками.

Він виявив нетерпимість до української незалежної держави і шовінізм щодо української мови. Світ Булгакова чорно-білий, без нюансів. Світ агітаційної, а не художньої літератури

Найпершим гріхом української людини поет уважав примирення з ворогом, служіння йому, втрату власної гідності, тобто аморальність.