Володимир Діброва. Творчі люди. Чернівці : Книги – ХХІ, 2023. 264 с.
Володимир Діброва писав збірку оповідань «Творчі люди» у США переважно під час пандемії Covid-19, а побачила світ ця книжка в Україні (Чернівці: «Книги-21», 2023) в часи повномасштабної російсько-української війни, коли новини про коронавірус вже стали частиною втраченого старого світу.
«Творчі люди» – це оповідання про змінність та мінливість світу, а також, якщо не війну, то постійну боротьбу за ідентичність і за справжню творчість. У центрі нової книжки Діброви – постаті митців та інтелектуалів: поети, професори, редактори, сценаристи, видавці, перекладачі, бібліотекарі й просто невідомі нікому автори з неабиякими амбіціями донести людям своє розуміння істини. Одно слово, таку концентрацію творчих героїв навряд знайдемо в інших українських письменників чи письменниць. А світ Діброви – здебільшого чоловічий; роль жінки у збірці вторинна: рятувати чи/і приводити до тями чоловіка-митця після кризи (підібрала «на вулиці бродячого пса», відігріла, помила і залишила в себе як пише Діброва) чи подвигати його на сексуальні звитяги.
Відкриває збірку оповідання «Імена». Хід автора невибагливий і творчий: головний персонаж-оповідач записує імена людей, яких він зустрічав на своєму життєвому шляху. Це йому порадив лікар через ознаки амнезії у 65-літнього пацієнта.
Техніка «потоку пам’яті», з якої зринають драматичні, лаконічні та абсурдні сюжети, виявляється вдалою, щоб нам познайомитися зі світом героя. Тут серед багатьох інших знайдемо жінок, які витягали його з депресії; сусіда- алкоголіка Толіка, який себе таким не вважає («Я не алкаш, я – битняк!»); колишню дружину Майю; одногрупника Рудика; директора видавництва Чиха; Круглика, автора крилатої фрази «От розбагатію і впаду в духовність».
У цьому калейдоскопі імен бачимо й самого героя, постать якого самотньо бовванієна руїнах його ж власного життя. Два розлучення, несправджені амбіції стати відомим письменником, життя з батьками, син з Канади і не озветься. Далі все за класикою Дібровиних текстів 1990-х рр.: екзистенційна порожнеча всередині заливається алкоголем та пошуком новим любовних пригод. «Патологічний марґінал», – несподівано ставить йому діагноз дружина одного разу, розбивши його світ у друзки.
Але ще зарано ставити героя Діброви у канон історії української літератури. У новій збірці герой постає з флером американського дієвого оптимізму, проте без надмірностей. В абсурдному плині життя він тримається за здоровий глузд і не схильний надто жаліти себе (але охоче дозволяє це зробити жінці при нагоді) чи зводити власну безпорадність у принцип. Не можеш стати вмить відомим письменником? Не біда, відповідає персонаж книжки «Творчі люди», інколи і самому собі письменником бути достатньо. Для нон-конформізму – своя ціна. І герой Діброви це добре знає.
Володимир Діброва, автор збірки оповідань «Творчі люди».
Автор збірки елегантно працює з темами змінності і непередбачуваності світу. І щонайкраща ідея може обернутися своєю протилежністю, як тільки почнеш її втілювати у життя. Так, наприклад, філософ і соціаліст за переконаннями, лідер американської релігійної комуни другої половини ХІХ століття Джон Нойєс будує життя своїх підданих на засадах рівности, свободи та вільного кохання, та все обертається тотальним контролем та свавіллям лідера («Реферат»). Він хотів принести людям краще життя, а виявляється, просто зруйнував його.
Так само поет-мрійник із Нью-Йорку Аркадій («Там, де він народився і виріс, його не цінували», тому він приїхав випробувати щастя до США) мріє стати відомим письменником («Переклад з американської»). Він ретельно записує нові слова, вивчає книжковий ринок Сполучених Штатів, спостерігає за людьми, мандрує – одно слово, набирається досвіду і вражень. Коли все втратило сенс (дружина пішла, у дорослого сина своє життя, друзів, як і клієнтів на уроки англійської, ставало дедалі менше, вже і алкоголь не приносив полегшення), герой Діброви не провалюється в екзистенційну прірву, а вчасно згадує, що це Америка і «тут завжди є вихід».
І хоча його роман-застереження категорично не прийняло американське видавництво через ідеологічні та культурні розбіжності, відкинутий митець із неприйнятою правдою для людства (така собі сумнівна Кассандра для американського видавця!), Аркадій прямує у свій храм – книгарню. Він не молиться і не чекає на Ґодо-Месію. Він сам приходить до думки, що мусить писати далі: «Це все, що в мене лишилося. Цього ніхто в мене не забере» (с. 101).
Творчі люди Діброви мають справи і з серйозними та непростими питаннями, такими як тоталітаризм. Наталка, аспірантка, досліджує історії українських письменників, їхні біографії та слідчі справи («Аспірантка»). Вона, мати-одиначка, намагається прищепити своєму сину пошану до власної історії та культури, та його більше цікавлять нові моделі мобілок та комп’ютерні ігри, а не історія «кривавих земель». «Один невірний крок – і ти у пастці», – настирливо повторює вона синові. При цьому Наталка говорить не так про історію українських поетів та шпигунів, яку недавно розкопала в архівах, як про власні страхи й тривоги зрадженої жінки, яку колись покинув її кумир-поет.
Подібно розгубленість та непевність методів вивчення спадщини тоталітаризму представляють вчені на міжнародній конференції з цієї тематики («Історики»). Один із істориків-учасників, апологет усної історії та гасла почути «простих людей», приходить до парадоксального висновку: «Чим більше лиха зазнала людина, тим міцніше вона тримається за позитив». Його приятель-історик, життя якого цілком влаштоване, продовжує уявну полеміку у своєму фешенебельному готельному номері, де є континентальні сніданки, мінібар, басейн і сауна. «Ми бачимо тільки те, що нам у цю мить відкривається. І те, чим нас колись налякали» (с. 77), або «Як казав мій дід, дають – бери, а б’ють – біжи. Життя закоротке. Тому треба вміти насолоджуватися ним за будь-яких умов» (с. 77). І такий підхід до тоталітаризму іронічний і дещо спрощений для історика, але ми вже знаємо, що герой Діброви не завжди має настрій рятувати світ чи доносити людству правду.
Хоча, варто визнати, відповіді на питання у нього є. Якщо не цілісні, то бодай часткові. Не вдається увірватися на літературний Олімп? Не біда, каже герой Діброви, варто пробувати далі. Не можеш написати роман? Пиши бодай уривками і знайди собі місце, де тобі добре («Уривки з роману»). Був успішним і зразковим професором і несподівано родинний світ (а з ним і професійний) ламається? Тоді просто віддайся відчуттю «безпричинної радости» на вершині гори і лови повноту життя («Професор»). Прийшов до кав’ярні і не можеш нічого путнього написати? «Хто сказав, що я мушу бути поетом?!» – дивиться Дібровин герой на виклик з іншого ракурсу, поки світ ніяк не відповідає на його інтенсивні творчі шукання («Вчений зі світовим ім’ям»).
Безславні часи минають. Можна завжди зловити іншу хвилю і по-інакшому подивитися на себе та власну ідентичність або зачаїтися і дочекатися сприятливого часу («Земляки»). Головне, зберігати рівновагу у мінливому світі і творчо підходити до своєї ідентичности й до життя.
Не лише герой книжки Володимира Діброви творчий, а й сам автор, який вигадав експериментальні оригінальні форми, які відповідають його нестандартно творчому персонажеві. Це потік пам’яті (свідомості), реферат, плани розділів роману, уривки роману, нарис сценарію, кінематографічна техніка.
Для читання під час повітряних тривог цілком відповідний формат – короткі оповідання затягують і у них є відчуття завершеності, а оригінальні авторські ілюстрації до кожного оповідання (як для мене – суміш Шульца і Баскії) точно не дадуть остаточно випасти з реальності. І насторожено-збентежений погляд з автопортрета на обкладинці це засвідчить.
09.10.2023