У цьому теплому коконі любови

«…В архівах пам’яті зберігати лиш привілеї»: Галина Петросаняк у Коломиї

«Rara avis» (рідкісна птиця) – назвав Галину Петросаняк у післямові до першої її збірки «Парк на схилі» Юрій Андрухович, захоплений її поезією. І от «rarus eventus» у Коломиї – презентація нових книжок прози й перекладів авторки. Зазвичай письменники заїжджають сюди в рамках презентаційних турне, відвідуючи різні міста й містечка. Натомість приїзд Галини Петросаняк просто-таки ексклюзивний, бо, як зізналася сама письменниця, на пропозицію видавництва провести зустріч з читачами в одному із запропонованих міст, вона обрала Коломию. Коломия віддячила їй увагою й прихильністю.

Місто в останні роки живе напрочуд насиченим культурним життям: з’явилися нові локації, які активно пропонують програми заходів (чого варта лише філармонія імені Олександра Козаренка в історичній будівлі польського гімнастичного товариства «Сокіл»), провадяться зустрічі з письменниками, відбуваються виставки, розвивається театр, практикують нові форми роботи музеї й бібліотеки. Навіть у літній сезон, який раніше вважався несприятливим для культурних подій, було чимало цікавого. Такий ритм встановився ще після послаблення карантинних обмежень: люди немов відчули, що втрачають щось важливе, тож натхненно поринули у вир презентацій, виставок, концертів і вистав. Дивовижно, але факт: війна теж вплинула на культурну активність. Не надто застановляючись на кенселінґу російської культури, тут просто творять і демонструють своє, рідне, охоче й щиро приймаючи українських мистців.

Галина Петросаняк, яка вже тривалий час мешкає у Швейцарії, презентувала свій літературний доробок в ошатній залі Музею історії міста Коломиї. Наша розмова довкола її останніх книжок, які вийшли передусім у чернівецькому видавництві «Книги – ХХІ».

Переклади з німецької автобіографії Соми Морґенштерна «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині» (2019) і роману Андре Камінського «Наступного року в Єрусалимі» (2021), дебютний роман «Вілла Анемона» (2021), збірка есеїв і подорожніх нарисів «Наш сусід Альберт Гофман» (2022) та переклади Райнера Марії Рільке «Сонети до Орфея» (єдина поетична книжка і єдина з усіх книжок видана у видавництві «Дискурсус») – такий щедрий творчий ужинок цих років презентувала письменниця й перекладачка.

Згадували на зустрічі Олену Рубановську, дизайнерку багатьох видань авторки та її близьку подругу, яка передчасно відійшла у засвіти, говорили про ідеї для роману і вибір творів для перекладів, про подорожі, про інтерес до краєзнавства й історії та багато іншого. Зрештою, питань до Галини Петросаняк було значно більше, ніж можна відповісти на них упродовж такого формату спілкування («Є у нас ще три години?», – іронізувала вона).

Галина Петросаняк завжди вимоглива до себе, письменниці. Вона дебютувала як поетеса, і доводиться шкодувати, що чим далі Галина Петросаняк пише вірші усе менше. Як авторка сама пояснювала в одному з есеїв, її поезія витримана на «низькій і похмурій, як для жіночого голосу, ноті», і відповідальність перед читачами стримує від нав’язування їм сумнівів, страхів чи болів. Насправді досконало римовані й формально довершені вірші поетеси захоплювали тим, як у віртуозних перетвореннях слова народжувалася думка, глибока й посутня. Галина Петросаняк схильна до філософського осмислення світу і людини. «Низька нота» голосу притаманна і її прозі, яка завжди пізнавальна. Ніколи форма у неї не заступає ідеї. А їй є що сказати світові, чим поділитися з читачами.

Переклади Галини Петросаняк теж обіцяють передусім цікаві історії. На зустрічі перекладачка сказала, що вибирає ті твори, які дають надію і світло, вирізняються десь дотепністю, теплим гумором. Вона сама тривалий час утримувалася від писання прози ще й тому, що не має дару перевтілення, не є артистичною особою. Якщо брати до уваги переклад роману Андре Камінського «Наступного року в Єрусалимі», то варто відзначити, що цей автор якраз блискуче перевтілюється у героїв, талановито передаючи усі характери колоритної «мішпохе» – «слово перекладається як родина, але означає набагато більше». Ми можемо розкошувати у його світі завдяки Галині Петросаняк.

Власне, вона з тих перекладачів, яких читаєш, йдучи передусім за їхнім іменем, цілковито довіряючи їхньому вибору і роботі. У її перекладах ви не перечепитесь за недоладне слово. Навпаки, тут поринаєш у мовну стихію, над якою владна перекладачка. Їй вдається видобувати з надр рідної мови часом несподівано цікаві і незаслужено забуті слова.

Прокоментувала Галина Петросаняк і свої переклади «Сонетів до Орфея» Райнера Марії Рільке, які уперше промовлено жіночим голосом (до того цикл перекладали Богдан Кравців, Микола Бажан, Василь Стус, Мойсей Фішбейн).

Презентації зазвичай не обходяться без читання текстів, і ми охоче зачитували фрагменти з оригінального й перекладного письма Галини Петросаняк. Автори обирають уривки, які додадуть інтриги, спровокують інтерес у слухачів, що й переведе їх у ранг читачів. Цитували ми зокрема листа Александера Ґранаха до коханої Лоте Лівен, наведеного в есеї «Молочні брати» зі збірки «Наш сусід Альберт Гофман», в якому він пише про свої відвідини Городенки, Станіславова, Коломиї. Зацитую і вам:

«У цих малих містечках існує справжня інтеліґенція й дуже чисті, сповнені жаги люди, які справді люблять мене, пишаються, що я знайшов сили пробитися в Європі, й стежать за моїм розвитком; вони люб’язні й сповнені ніжности і вболівання. Старий приємний пекар, який багато читає й схожий на Натана Мудрого, просив мене пообіцяти йому, що я берегтиму себе, а передовсім не пиячитиму, щоб не постраждав «престиж» міста Коломиї…Там, у Коломиї, я маю не лише родичів, а й кілька друзів, дуже мені дорогих. У цій метушні, гармидері, у цьому теплому коконі любови я мандрував рідною землею, такою, як і має бути земля: зеленою, чорною й жовтою від злаків. Властиво, я щасливий!»

Маю надію, що дозу щастя дала коломийська публіка і Галині Петросаняк, тож навесні чекаємо її з новим перекладом, який має з’явитися у видавництві «Книги – ХХІ».