Перед тим, як розповісти про фотоальбом Giacomo Brunelli «Eternal London», хочу повідати про дещо інше. Мені пригадується одна історія про скрипаля, яку почув цього літа під час подорожі Карпатами. У якомусь Богом забутому карпатському селі батько побачив у свого сина талант до музики. Він купив йому скрипку і трохи звільняв від хатньої роботи. Але коли батько помер, то мати порубала ту скрипку і сказала, що нарешті час братися до роботи. Що цікаво, мотив боротьби з матір'ю присутній у багатьох художніх творах. Наприклад, у чудовому автобіографічному романі відомого французького письменника Ерве Базена «Змія в кулаці». Мабуть, едіпальні конфлікти мають свої нюанси?
Хлопець втік з дому і ним заопікувався якийсь пан, який купив йому нову скрипку. І став той хлопець найпотужнішим скрипалем на усі Карпати. Але грав він неправильно:- не так тримав скрипку і смичок. Але ж видобував прекрасну музику!
Чому мені асоціативно пригадалася ця історія? Бо при спілкуванні з відомим фотографом Giacomo Brunelli я довідався про один незвичайний факт. Увесь його альбом «Eternal London» був відзнятий непоказною камерою «Miranda» під 35 мм плівку. Ця камера родом із 60-их років минулого століття, свого часу вона навіть рівнялася до фотокамер фірм Nikon та Canon . Її Giacomo Brunelli отримав від свого батька. Ба більше, фотографує він лише цією камерою вже більше 20 років і шукає компроміси між самовираженням і можливостями камери. Дивовижний факт!
Але повернімося до альбому. Побачив в інтернеті фото на обкладинці, почитав відгуки – від захоплених до негативних – і запалився бажанням його придбати. Замовив до початку війни, а прийшов він до мене аж за три місяці. Отримав від видання масу задоволення і хочу поділитися з вами.
Автор дуже лаконічний. Як і в житті, як мені видалось. У альбомі жодних передмов і післямов. Ні слова про автора й історію створення фото. Лише фотографії. У мене друге видання 2016 року. Отже, перше видання 2014 року було швидко розпродано.
Про що ж альбом? Та про вічний Лондон. А з чого ж він сконструйований? Трохи собак. Один лебідь. Один кінь. Дрібка голубів. Трохи силуетів перехожих, трохи їх згорблених спин, трохи ніг, трохи волосся. Спина Черчілля. Ну і розмита, але впізнавана архітектура на задньому плані, або її такі ж розмиті контури на мокрих плитах бруківки. Оце й усе? Так, формально усе. 31 фото.
То в чому ж вічність Лондона від Giacomo Brunelli? У його вічній атмосфері. Власне у цих розмитих темних фотографіях живе дух міста. Це загадкове місто, яке повне чарів. У якому живуть маги і чарівники. Ось, до речі, поспішає Гаррі Поттер. Там ще живуть духи і привиди. Ось Черчілль, а ось у темряві чути важкі кроки римських легіонерів. Ось привид Анни Болейн несе в руках її витончену голівку.
Яскравих особистостей не злічити. І серед них тихо пересувається Giacomo Brunelli зі старим батьківським фотоапаратом, фіксуючи розмиті контури і тіні. А також, що суттєво, те, що за ними ховається. Фіксуючи атмосферу. Бо все навкруги реальне і нереальне водночас. Італієць, що полюбив дух цього міста. Як він сам мені сказав. І зумів зловити його атмосферу на 35 мм плівку.
Зерно, розмитість, темна тональність, масивні чорні рамки, що утримують зображення, що колихаються і рухаються, як чаклунські фотографії у «Гаррі Поттері». А також своєрідний авторський ручний друк із затемненнями зайвого і навіть іноді з непроглядною чорнотою майже без деталей у тінях.
Критики знаходять у цих фотографіях style of film-noir. Але я не бачу атмосфери песимізму і напруги. Як і автор, у якого я про це спеціально перепитував. Є лишень атмосфера чарів.
Гортаючи альбом, можна уявити, що автор є старшим паном, який згорбившись під старим плащем тихо скрадається з фотоапаратом по вогким вулицям вічного міста. Але ж ні. Це молодий італієць, що з котячою грацією долає східці, вдивляючись у видошукач камери. А також у людей, фотопереслідуванням яких, як він каже, був наче одержимий.
В кінці альбому рядки поезії:
Go where we may, rest where we will
Eternal London haunts us still
Thomas Moore
Їдемо, куди хочемо, відпочиваємо, де хочемо
Вічний Лондон переслідує нас досі
Томас Мур
Це про вічність і любов.
І, як вишенька на торті, остання фотографія. Автор побачив чудове світло в районі Біг Бена. Почав фотографувати. Перед ним сів голуб. І відразу полетів, коли він натиснув на спуск затвора. Леткий час і розмита вічність міста. Бог любить талановитих.
Отже, небанальний фотоальбом про вічний Лондон. Тут пряма асоціація з вічним Римом та Італією, звідки родом автор. Серйозний автор, про якого ви можете знайти багато різної інформації у неті. Про виставки у престижних музеях і галереях, про численні відзнаки. Ніяких дитячих ігор у FIAP, шановні українські фотографи і фотографині.
Мені асоціативно пригадується ще один атмосферний альбом про давній Львів від Ігоря Малієвського – ми відзняли відео і про нього. Вдивляйтесь, думайте, вчувайтесь і насолоджуйтесь.
Yuriy Kovalchyk, video channel FF.
10.12.2022