Надія Гаврилюк. Під плахтою неба: Поезія Віри Вовк. – Дрогобич: Коло, 2019.
Твори відомої української письменниці із Бразилії Віри Вовк, яка відійшла у засвіти влітку цього року, викликали значне зацікавлення читачів ще з періоду відновлення незалежності України і стали предметом кількох досліджень, зокрема й монографії Надії Гаврилюк.
Народилася Віра Вовк (Селянська) 2.01.1926 року в родині лікаря в Бориславі, місті, що тоді перебувало під владою Польщі. Після радянської окупації Західної України сім'я втекла до Німеччини, де Віра закінчила середню школу в Дрездені, а після війни відвідувала Тюбінґенський університет (германістика, музикологія та славістика) і продовжила навчання в Мюнхені. Згодом переїхала до Франції, звідти – до Бразилії, де в Ріо-де-Жанейро закінчила державний університет, а пізніше стала його професоркою. Писала українською поетичні, прозові художні твори та літературознавчі роботи, а також перекладала з португальської, німецької і французької мов на українську та з української на португальську. Була співзасновницею Нью-Йоркської групи, належала до Національної спілки письменників України, особисто активно пропагувала українську літературу в США, Канаді, Німеччині, Австрії, Франції, Іспанії, Португалії, Італії, Україні. Здобула низку літературних премій як в Україні, так і за її межами. Померла Віра Вовк у Ріо-де-Жанейро 16.07.2022 року.
В Україні твори Віри Вовк стали виходити аж в період Незалежності. В останні 15 років життя поетки виходила принаймні одна її збірка на рік, власне ці видання і стали предметом кількох досліджень, до яких також належить цікава та до певної міри, хоча б для мене, новаторська монографія відомої української поетеси і літературознавчині Надії Гаврилюк «Під плахтою неба: Поезія Віри Вовк» . Дрогобич: Коло, 2019). Монографія складається із 12 розділів, – образків, як їх назвала авторка. У цих образках дослідниця продемонструвала єдність символіки поетичних творів з життєвою долею українки-емігрантки її незабутньою Бойківщиною, Гуцульщиною, Карпатами й загалом Україною.
«В образках, які пропоную читачеві», – написала дослідниця – « хотілося відкрити душу мисткині та привідкрити їх широкому загалу, бо вона того варта» (с.11). Гадаю, що цей задум авторці вдався, хоч книжка в цілому вимагає вдумливого і кваліфікованого читача, щоб повністю зрозуміти глибину цього дослідження.
З перших рядків монографії відчуваємо, що Надія Гаврилюк не звичайна собі «суха» дослідниця, а також поетеса із щирою та широкою душею, поетичними мисленням і відчуттям, тому їй вдалося показати глибину душі Віри Вовк, сакральність символіки в її творчості, знання Біблії, Євангелія, життя багатьох святих, а також неабияку майстерність, досягнуту різноманітними художніми засобами. Вже незвичайний спосіб та оригінальний вступ, який вжила дослідниця, допоміг їй належно оцінити поезію Віри Вовк, коли написала, що людське життя – це ніби вишиття на полотні і творча людина теж є ткалею-вишивальницею. Справді, обоє – Віра Вовк і Надія Гаврилюк – стали такими ткалями...
В «Образку першому – абетковому» дослідниця знайомить нас із тим, як Віра Вовк вступала в літературу, як глибоко вразила її природа Гуцульщини, небо над її краєм, пейзаж, люди. Тому пейзаж у неї не декорація, а світогляд, який формувала їй бабуся (дід Віри був священиком). Звідти любов до природи, до людей, до Бога, – усе це знайшло відображення у її поезії. Надія Гаврилюк наводить низку символів, які Віра Вовк найчастіше використовувала, коли її цікавила проблема святості і гріховності (с.17), а також подає ряд творів («Карнавал», «Жіночі маски», «Бердо» та ін.), які підтверджують її думку.
У другому образку – «Зі зрілих образків «Бердо» ( для тих, хто не знає, що таке бердо – це своєрідний гребінець, через який йдуть нитки на кроснах – М.Р.) – дослідниця зупиняє свою увагу на чаші як символі сильної долі й терпіння і пояснює, яким чином Віра Вовк розуміє святість без духовності і гріховність без святості та їхню єдність у людському житті, розкриває триєдиність людини і триєдиність Бога та які символи для цього застосовує. Вірші збірки «Бердо» несуть із собою не лише мовний, але й пейзажний колорит Гуцульщини, імпресіоністичні малюнки, символи, афористичні та декоративні образки тощо, які нагадують твори М. Коцюбинського (с.29).
«Образок третій – будівничий» цікавий твердженням проте, що поетичний голос Віри Вовк – це «самобутній український поетичний голос за межами України» і він звучав сильно й оригінально у світі. Писала римовану і неримовану поезію (верліброва збірка «Будова». 2015). Ліричні герої окремих поезій збірки – активні, працьовиті, бо авторка була переконана, «що день без праці змарнований» (с. 40). Позитивно оцінюємо, що дослідниця зуміла знайти в кожному творі основну його думку і дати своє її розуміння. Читач може погодитись, або шукати своє альтернативне тлумачення.
В «Образку четвертому – учнівському» Надія Гаврилюк твердить, що Віра Вовк вдалася до містерії тоді, коли стала розуміти нестійкість людських діянь і джерело зла (с.51) і тому «будь-яку земну будову пов’язує з позицією законів небесної будови, у повній згоді з євангельським запевненням із Євангелія від Луки 6:40» (с.51). «Поетеса прагне уподібнюватися до Божого Сина, на котрого взорується» (с.51). Під таким кутом зору Віра Вовк написала «Вселенську містерію» (2017), яку дослідниця зараховує до документалістики, але збірку «Човен на обрію» (2014) вважає мемуарами і збірку «Місячне павутиння» (2017) – спогадами. Усі три книжки дослідниця ретельно аналізує, але не дає чіткого пояснення, чому їх так означає і яка між ними жанрова різниця.
«Образок п’ятий – квітковий». Надія Гаврилюк вважає, що квіти як символ у творчості і листуванні Віри Вовк «отримали ореол святості, ставши емблемою принциповості, жертовності та найкращих людських якостей»( с.66). Квіти у Віри Вовк – символ людей, що прикрашають життя інших. Але у збірці «Нев’янучий квіт»(2017) вона використала цей символ і в інших позиціях. Можемо додати, що квіти мають ще й цілий ряд інших естетичних і символічних функцій.
«Образок шостий – історичний». Дослідниця вказує, як Віра Вовк за допомогою таких символів, як могила, курган, майдан, бджола, мед, цвіт яблуні, червоні маки та інших, поетично змалювала та розкрила багату, часто трагічну чи героїчну історію українського народу, розповівши, як цей народ протягом віків був змушений боротися за своє існування, мову, культуру та історію. Надія Гаврилюк докладно зупинилась на збірках «Будова» (2015), «Книга Естери»(2012), «Майдан» (2014), «Ластів’яче перо»(2016), «Печерні малюнки»(2018), «Рай-Дерево» (2018), «Курган» (2019). У всіх звучить тема Батьківщини, але, наприклад, у збірці «Курган» ще й тема чужини, яка на думку дослідниці, проступає у трьох ракурсах: 1) місце навчання і паломництва, 2) місце випробування і загрози, 3) місце, де почуваєшся своїм. Віра Вовк усього того зазнала сповна: у Бразилії була студенткою, професоркою, емігранткою, чужинкою, в Україні стала зарубіжною українкою, не своєю. Де, власне, вона була вдома, своя? Боюсь, що така доля спіткає тепер мільйони українських біженців перед війною узурпаторської Росії.
«Образок сьомий – містичний». На думку Надії Гаврилюк, до містики Віра Вовк зверталася у своїх творах відносно часто, найвиразніше в поемі «Гріх святості» (2016), у якій ставить запитання, «як може святість бути гріхом» (с.112). Цікаві роздуми викликає уявна аж містична зустріч папи Римського з патріархом Московським Кирилом. У згаданій поемі образи мають реальні прототипи: Франциск, Кирило, батько і сама авторка.
«Образок восьмий – іпостасний». Надія Гаврилюк подала в ньому аналіз поетичних збірок «Жіночі маски» (2014), «Вогонь Купала» (2014), «Пісня Сирени» (2012) та інших, в яких Віра Вовк зобразила та й оцінила значення таких жінок, як Маруся Богуславка, Жанна Д'Арк, Мона Ліза та інших. У підтексті дослідниця відчувала, що деякі з них мають риси самої авторки.
«Образок дев’ятий – алегоричний». У ньому дослідниця показує, як Віра Вовк у своїх байках зриває маски з різних людей і висміює людські недоліки, зокрема у збірці байок «Обарінки» (2012). Зобразила різних, хамів і хамелеонів минулих літ, висміяла й сучасних українських зрадників, яничарів. Ряд її байок нагадує, на думку Надії Гаврилюк, байки Григорія Сковороди.
«Образок десятий – символічний». Авторка монографії наводить низку творів, у котрих Віра Вовк використовувала найчастіше такі символи, як Говерла, Черемош, Кути, Тюдєв, але й павутиння, сльози, вогонь, ватри, іскри, – це зокрема у збірках «Пісня Сирени», «Вогонь Купала», «Легенда» (2019), але й в інших також.
«Образок одинадцятий – ліричний». Дослідниця виконала аналіз ліричної поезії взагалі у поетичному доробку Віри Вовк і особливо зупинилась на збірках поезій «Варіяції на тему кохання» (2012, 2019) та «Зі скрині забутих предків» (2013, 2019). Обидві збірки на думку Н. Гаврилюк містять чи не найбільше картин, образів, символів, споминів, ліричних малюнків, звичаєвих, топонімічних, сакральних фактів. Віра Вовк розуміла кохання не лише як фізичні стосунки між юнаком і дівчиною чи чоловіком та дружиною, а й як любов до свого народу, батьківщини, рідної землі, краю («Тобі моє кохання, Україно» (с.150) і передусім кохання, яке височіє над усім «висота, сакральна, небесна» (с.150).
«Образок дванадцятий – легендарний». У ньому науковиця подала аналіз останньої прижиттєвої книги Віри Вовк «Легенда» (2019), у якій поетка виклала історію свого життя від дитинства до останніх днів, розповіла про свої зацікавлення літературні, малярські, музичні, а також про любов до України. Де б вона не була, а вона насправді побувала у багатьох країнах світу, всюди та завжди почувала себе українкою. Її життя і діяльність це – справжня легенда. Дослідниця прийшла до висновку, що «уся творчість В. Вовк – ораторія хвали Богові» (с.161).
Так, добре обізнана з творчістю Віри Вовк, дослідниця Надія Гаврилюк змогла ствердити, що поетеса – великий талант, поцілований Богом, адже їй вдалося виробити свій, ніким не замінимий, поетичний стиль. Тому бажано, щоб ця монографія стала настільною книгою для всіх учителів і викладачів літератури і не лише української.
м. Пряшів (Словаччина)
14.11.2022