Розмова про отцей Вічний календар понесла мене на вітрилах моїх особистих спогадів у мою пам’ять – це і є ознакою мистецького твору: правдивості одкровення в оповіді і знову – через зміст – поєднання наших особистих Вічних календарів.
Не нові тлумачення, а точніші переклади й уточнена термінологія старих і старовинних Документів свідчать, що ми таки спроможні одуматися і вдуматися про істинне особисте своє «я» і про нинішнє наше колективне «Я».
Для тих, хто ще не вник дорешти, уточню, що мені заімпонувало саме (тут може бути і ямб, і хорей – це таке середньовічне заклинання) використання метафори дзеркала, як вона втілена була у Назара Гончара. Львів – ГΛІΛ… Авжеж, авжеж: LVIV – ГΛІΛ.
Трапляються такі люди поміж нами, які дивляться всередину себе. Живуть іншою природою людського буття. Де свій камертон, де внутрішні вібрації мислі, мелодики, намірів бринять зрозуміло для усіх
Виразна антропологія, шляхетність рис його обличчя. І вишукане мовлення, специфічна «округлена» м’яка наспівна вимова й інтонації з ніжними дієзами і бемолями фонем
Ім’я Наталії Ужвій раніше звучало доволі часто. Нині забулось. Тому книга Наталії Колесніченко-Братунь "У піжмурки з долею" своєчасна, необхідна, а також захоплююча з багатьох оглядів
