На сірому небосклоні сучасної галицької різьби зарисовується мистецька індивідуальність Сергія Литвиненка доволі виразно й повно.   Литвиненко — людина розмірно молода.  

Сорок літ єпископства — це навіть для Вічного Міста великий шмат часу. І напевно в тім Вічнім Місті нераз сходить на те балачка...  

Маємо ми претенсії до малярів і — оправдані. Не малюють того, чого ми хочемо, а малюють те, що хочуть. Благаємо їх за історичні, віталістичні, побутові картини, а вони нам то пияки, то камінюки, то квіти, то мертву природу.  

Пів години на Янівському цвинтарі напередодні Зелених Свят.   Культурній людині не важко зрозуміти обурення, яке викликує профанація могили, всеодно — нашого вояка чи нікому невідомої людини. Ключ розуміння цього дає вже той настрій, з яким входите на кожний цвинтар і де холод та тиша, дихнувши на вас чимсь з вічности, ніби кажуть:  

Кажуть, що батько здає вдруге матуру зі своїм сином. Я стараюся всіма силами і без найменшого успіху стримувати мого Данка від інтенсивного обкування "на бляшку" предметів так, щоб аж стіни і стеля кімнати зарисувалися, і мальовило з них облітало. Об мої вуха оббиваються такі терміни з механіки, елєктрики, оптики, які за моїх матуральних часів були великою невідомою. Бо, вельмишановний пане мій ровеснику! Чи Ви знаєте, що це за мара стерно висоти чи бокове, шунт, спаляк, підіймальна сила, реостат, середоспальний рушій, промені ґамма, альфа і бета?

Вибори — гарне слово і незгірше має значіння. Памятаю я його від ранньої молодости, коли в хаті моїх батьків ішли розмови: віче, нарада, кацапи, народовці... падали назвища: Барвінський, Романчук, Марков, Дудикевич. Памятаю передвиборчу горячку і повиборчу радість чи смуток.   І тоді мені маленькому слово "вибори" видавалося чимсь дуже святочним і величним. Мріяв я в тому часі про хвилину, коли і мені дозволить метрика станути в рядах виборців і підійти до виборчої урни з карткою.  

Живемо в вирі подій, вісток та домислів і навіть не запримічуємо змін, які відбуваються довкола нас і в нас самих. Так як не бачимо що дня нових зморшків у себе, чи в тих, що з ними часто стрічаємось.   А тимчасом які великі зміни поробив час!   Не кажу про стан посідання, про ординацію, цензуру чи матеріяльні засоби. Це все легко доглянути порівнявши статистику, спис послів чи радних, річники преси і риночні ціни.   Але чи не запримічуєте, які ми всі стали нервові?!  

Від Ред.: Отсю замітку приніс нам пок. Павло Ковжун до редакції у четвер 11. травня ц. р. і того самого дня ми її разом з ним прочитали. Таким робом це остання стаття передчасно помершого Мистця. Рукопис цієї статті передаємо приятелям Покійного з АНУМ для можливого використання її в посмертній моноґрафії П.Ковжуна, яку вони підготовляють.   Львів, 11. V. 1939.      

 

Пам'яти Павла Ковжуна   Ніколи вже Ви, Павле, не прийдете до "Діла" і не положите капелюха та палки на моїм столику. І ніколи вже я не буду на Вас за те сердитись, а Ви не всміхнетеся тим своїм страшенно милим усміхом і не скажете: "Вибачайте, я на смерть забув!"