Про ЗМІ в часи змін

Перший Студентський медіасимпозіум у Львові міг не відбутися. Організатори вагались до останнього, адже країна стояла на межі справжньої війни. Врешті, зваживши всі «за» і «проти», команда Школи журналістики та медіакомунікацій Українського католицького університету залишила дату незмінною. 21-22 березня студенти й науковці з п’ятнадцяти країн привезли до Львова свої наукові статті, медіакритичні розвідки, мультимедійні проекти та презентації. Студентський медіасимпозіум пройшов під загальною темою «TRANSMEDIA: transformation, transition, transgression», і дух великих змін у ньому був дуже відчутним.

Команда організаторів СМС.

Ранок типово львівський: накрапає дощ, сонце ще не прокинулось, але на вокзалі звична метушня. Пасажири колишні та майбутні трохи сонні. Посеред хаосу – табличка з написом «УКУ» і львівська шоколадка. Так починається перший медіа симпозіум для Насті з Білорусі. З неї ж – найпершої гості – починається робота волонтерів. Вокзали, автостанції та аеропорти – учасники стікаються з усього світу.

Анастасія Бондарович привезла своє дослідження вірусної реклами Мінська, тож львівські прогулянки для неї несуть, окрім естетичного, ще й науковий інтерес. Її увагу привертають щити, графіті, маленькі оголошення і навіть написи на асфальті. Через кілька днів Настя зробить звіт для друзів у фейсбуку, який проілюструє чистим небом над Львовом і листівкою Студентського братства про диктаторські закони 16 січня. І напише: «Поговоримо про Львів. Бандерівці росіян не б’ють, білорусів також. У місті з ранку до ночі ходити безпечно. Боятися нічого, абсолютно нічого. Білінгвізм процвітає, хоча я постійно нагадую, що розумію українську. На симпозіумі особливо привертає увагу приїзд росіян і дівчини з Криму. Аналіз Євромайдану з точки зору медіа особливо актуальний і всім болить».

Точність формулювань максимальна – на заанонсований аналіз маніпуляцій у російських ЗМІ з точки зору самих росіян чекали всі. Тим більше, що не інакше як за іронією долі заявка надійшла з Ростова-на-Дону, такого відомого тепер кожному українцеві міста. Події в Криму особливо переймають Таю Кутузову, студентку з Сімферополя. Її називають героїнею: наважилася приїхати до «бандерівського» УКУ! Тая сміється і каже, що ще й вступати на магістерку буде. Її доповідь присвячена інформаційним війнам.

Євромайдан також «болів» – його відзвуки вчувалися у кожному з трьох напрямів. Дарма, що науковий лабораторіум звертався до вічної й чистої науки, а експериментаріум – до просування соціальних проектів у мережі. Бо навіть кабінетні науковці не можуть відмовитися від аналізу «золотого набору пропагандиста» у висвітленні Євромайдану, куди там втриматися гарячим студентам. Не кажучи вже про вибух соціального волонтерства, який викликали події останніх місяців.

Руслан з Ростова і герой його дослідження. Фото: Богдан Ємець.

Медіакритична панель – один із трьох напрямів медіасимпозіуму, своєрідна межа між чистою наукою та чистою практикою. І замість того, щоб множити суперечки «хто саме має право критикувати медіа?», засновники СМС відкрили двері всім. З апологією чи реквіємом по ЗМІ виступали медіакритики, журналісти та піарники, філософи та дипломати.

Вахрам Айвазян із Вірменії намагався зрозуміти різницю між Росією та путінською Росією. Ми в Україні вже трохи призабули, як виглядає Росія без свого незмінного керманича. А от самі росіяни, схоже, ні. 90-ті боляче вдарили по їхній упевненості в собі, й тепер протести для росіян – більше не спосіб змінити дійсність на краще: це повернення до розрухи та непевності минулого століття. З Вахрамом згодні не всі, в його доповіді бракує наочності. Але у підсумку залишаються позитивні враження і готовність підписатися під його прощальним словом: «Я був щасливий взяти участь в СМС-2014, який відбувся у Львові. Як на мене, це чудовий крок до забезпечення дружніх взаємин».

Цікаво, як легко бути медіакритиком у часи інформаційних війн. Всього-то зусиль – вказати на правду, коли журналіст бреше. Тому довгоочікувана доповідь Руслана Молдованова та Насті Русанової спершу видавалася напрочуд простою. Ростовські студенти говорили правду, методично перераховуючи хронологію українських подій і мимохідь витягаючи цеглинки з кремлівської інформаційної стіни. Але це був той унікальний випадок, коли не потрібні теорії та високочолі дискусії. Аудиторії достатньо показати картинку чорного і білого, щоб вона зробила потрібні висновки. Можливо, деінде Руслану і Насті довелося б із лінійкою, таймером і календарем у руках доводити підтасовки в російських новинах. Але їхня аудиторія всі ці місяці займалася тим самим – рахувала, вимірювала, спростовувала, розвінчувала.

У цій позитивній заангажованості в тему Євромайдану був неабиякий плюс: спільний бекґраунд скорочує час для ознайомлення і дозволяє зосередитись на дискусії. Але разом із тим призводить до оманливого враження, ніби все вже обговорено і вирішено. Ростовці, до прикладу, разом із темою пропаганди мимоволі підняли тему російського інформаційного простору, який десятиліттями витісняє український. Не зустрічаючи опору, серіали, фільми, а то й цілі телеканали потрапляють до наших телевізорів і формують порядок денний для мільйонів українців. Тема типова й буденна, говорити про неї – все одно, що взути черевики зі страуса: давно вже моветон.

Однак Євромайдан проявив новий вимір розмежування українського суспільства: чиїм новинам довіряють, яких персонажів знають, чиї пісні співають, які сленгові революційні слівця вже увійшли до побутового вжитку? Виявляється, новітній поділ України пройшов не Збручем чи Дніпром. Виявляється, Україну поділили Дмитро Кисельов і йому подібні – люди, які звуться журналістами, але насправді є інформаційними найманцями.

У своїх медіакритичних практиках учасники СМС показали слабкі точки сучасної журналістики. Завершальний круглий стіл за участі головного редактора MediaSapiens Діани Дуцик, керівника Могилянської школи журналістики Євгена Федченка, головного редактора проекту «Медіакритика» Наталії Габор, заступника головного редактора сайту ZIK Тетяни Вергелес та інших експертів і науковців мав би відповісти на запитання: куди йде новітня журналістика, а за нею і медіакритика? У мирний час відповіді представляють радше дослідницький інтерес. Але в умовах інформаційної війни складно сповідувати смирення. І учасникам круглого столу «Медіакритика в епоху цифри: QuoVadis?» не вдалося утриматися від питання: «Чи діждемося свого Кисельова?».

Здається, штатний пропагандист вирішує всі проблеми з позиціонуванням. Ще Шеклі зауважував, що в інформаційній війні програє той, хто обмежений правдою. А збрехати можна все, що завгодно. На щастя чи на зле, українці достатньо обмежені в ресурсах (грошах і часі), щоб дозволити собі будувати аналогічну путінській пропаганді машину. Тому варто використовувати ті переваги, які дають соцмережі та інтернет. Адже нічого не завадило росіянам Руслану і Насті знаходити достатньо фактів, щоб розвінчувати щоденну порцію пропаганди та маніпуляцій. І, можливо, слід іти саме шляхом персональної комунікації.

Саміра Уллаілла з Лондонського університету мистецтв та її українські колеги.

На другий день СМС'у у Львові таки розпогодилось. День почався сонячно і світло – говорили про етику і новий підручник «Медіяетика», виданий Школою журналістики УКУ. Тема розмови певною мірою перегукувалася з учорашньою – про Кисельова і відповідальність журналістів. Може, у російських журналістів інше розуміння відповідальності перед глядачем? Може, їхня поведінка цілком відповідає суспільним запитам? Недарма близько 72% росіян вважають, що є суспільно-важливі проблеми, при висвітленні яких допустимо замовчувати інформацію в інтересах держави. А 54% громадян впевнені, що при висвітленні таких тем можна спотворювати інформацію в державних інтересах.

Далі учасники традиційно розділилися: одні пішли на лабораторіум, який тривав уже другий день, інші – на першу сесію експериментаріуму.

Метою експериментаріуму була презентація та подальше просування нових онлайн-проектів. Журі відібрало для участі 10 проектів, які тематично поділили на три модулі: урбаністика; книга як новомедійний культурний проект; онлайн-платформи як креативний простір. Участь узяли молоді люди зі Львова, Запоріжжя, Чернівців та Рівного, а також студентка з Болгарії. Після кожної презентації, яка складалась з опису концепції, цільової аудиторії та сценарію просування, всі охочі мали можливість поставити запитання автору. Судді експериментаріуму Максим Саваневський, керуючий партнер цифрової агенції PlusOne DA, засновник сайту Watcher, та Андрій Семенюк, керівник мультимедійного напрямку Mjoy Multimedia, були особливо прискіпливими: ставили багато запитань, давали поради з приводу монетизації та оптимізації деяких проектів.

Трьома проектами, які об’єднують митців, поділилися студенти з Чернівців, Києва та Софії. Всі три – діючі сайти, які вже мають свою аудиторію і впевнено виконують головну мету, даруючи творчим людям змогу проявити себе й обмінятись ідеями. Так, наприклад, сайт pazl.name згуртовує митців та цінителів вічного у Чернівцях. Судді відзначили оперативність публікацій на pazl – зокрема, фото з симпозіуму з’являлись там під час самого заходу. Портал pupzemli.org.ua, до творця якого, Мирослава Трофимука у журі виникли деякі зауваження, позиціонується як «місце, в якому зосереджена культура». Мета сайту – інформувати про українську культуру як самих українців, так і іноземців (сайт перекладений російською, англійською, польською та німецькою мовами). Учасниця з Болгарії Розалія Димитрова не змогла приїхати до Львова, тому свою роботу презентувала по скайпу. Її проект – сайт essenerartillerie.wordpress.com, на якому можна побачити чимало робіт маловідомих болгарських авторів.

Урбаністичні проекти, покликані допомагати львівським громадським ініціативам, також отримали порцію критики фахівців. Спеціальною гостею СМС стала засновниця Форуму видавців Олександра Коваль. Вона оцінила проекти, пов’язані з книжками, й запропонувала авторці одного з них співпрацю в рамках дитячого літературного фестивалю.

Експериментаріум став дуже корисною платформою для усіх учасників. Авторка одного з урбаністичних проектів («Pryvokzalna»), покликаного налагоджувати комунікацію між мешканцями Львова, Мар’яна Мазурак коментує переваги цієї форми роботи: «По-перше, експерти давали кожному фахові поради, підкреслювали сильні і слабкі місця проектів, що в будь-якому випадку конструктивно вплине на їхнє подальше втілення. По-друге, класним було спілкування між самими учасниками, обмін ідеями і досвідом. Ця частинка симпозіуму об'єднала людей різних спеціальностей (медійники, архітектори, рекламісти та ін.) і вже це робило експериментаріум цікавим».

Найкращі статті та проекти за оцінкою журі, дискусантів та модераторів, оголосять в кінці квітня. Згідно з правилами симпозіуму, статті опублікуються в українських та іноземних ЗМІ, а проекти отримають промоцій ну підтримку на медіаплатформах партнерів Школи журналістики УКУ та СМС’2014. Отож, вболіваймо за учасників та чекаймо кінця місяця, щоб дізнатися результати.

«Для нашої команди СМС був викликом, адже практично вся організація і проведення симпозіуму припали на революційний час, – розповідає Марія Титаренко, керівник Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ. – Відібрані журі учасники один за одним відмовлялися від участі, до останку ми розв’язували дилему «бути чи не бути». Але СМС дуже чітко і однозначно підтвердив: ще й як бути! Ймовірно, саме в цей час такими актуальними стали виступи наших гостей із Росії на тему маніпуляцій в російському інфопросторі щодо подій в Україні, чи дослідження про інформаційні війни в контексті Євромайдану та онлайн-проект «Мапа протестів у Львові». Адже мало спостерігати і брати участь у самих подіях, важливо також їх осмислювати, проговорювати, СМСити про них в різний спосіб: науковий, критичний, новомедійний; і не лише в межах України, але також важливо – за межі країни.

Мені видається, що нам це вдалося. Хоча б тому, що одна з наших учасниць, Саміра Уллаілла з Лондонського університету мистецтв, під впливом СМС почала роботу  над документальним фільмом і фотопроектом «The Voices of Ukraine» про події на Майдані. У своєму листі вона написала: «I have learned so much from all of you, Ukrainians. You are all an inspiration [Я навчилася так багато від вас, українці. Всі ви – натхнення]».

«Я надзвичайно вдячна за можливість відвідати Україну в такий складний для неї період. Ба більше, я познайомилась з багатьма українцями, які мають різне соціальне тло та життєвий досвід. Таке спілкування збагачує, – каже британка Саміра. – Симпозіум дав нам чарівну можливість поділитись нашими дослідженнями, проектами і дізнатись про успіхи інших учасників. Це було незабутньо».