У галереї Дзиґа відкрили мистецький проект «Зріз» та інсталяцію «Джангисагач» львівського художника Володимира Стецьковича.
Тарас Шевченко у 1848 році перебував у Раїмі, під час походу Аральської описової експедиції до Аральського моря. Коли Шевченко переходив від Орської фортеці до Раїмського укріплення, побачив у степу зелене дерево. Він намалював його і назвав Джангисагач, тобто, згідно давньої казахської легенди, де так називають святе і незнищенне дерево. Згодом Шевченко напише про це дерево у повісті «Близнюки» та у вірші «У Бога за дверима лежала сокира».
Молодий львівський художник Володимир Стецькович після прочитання цього вірша про святе дерево створює мистецьку інсталяцію «Джангисагач», а паралельно презентує проект «Зріз», в якому також ключовим елементом є дерево. Як розповів сам автор:
«Спочатку я задумав проект Зріз. Я думав про схожість між людиною і деревом. Дерево – це щось вічне, людина також. Зрізане дерево – це як відкрита людина, без жодного прикриття. Але технічно цей проект було важко виконати відразу, дерево дуже довго сохне. Пройшло півтора року від тоді, як у мене з’явилась ця ідея. А коли я взявся за втілення цього проекту, то це співпало з роботою над сценографією до інших проектів, пов’язаних з 200-літтям Тараса Шевченка. Довелось перечитати Кобзаря. Я пропустив його вірші через себе, переосмислив по-іншому його творчість. Бо у мене зі школи Шевченко асоціювався суто з образом мученика. Я належу до тих людей, яких ґвалтували у школі Шевченком, у мене до його творчості не лежала душа, я більше любив Стуса, Антонича, вони мені ближчі. А тут я натрапив на вірш «У Бога за дверима лежала сокира», там йдеться про давню казахську легенду, коли у пожежі згоріли цілі села, і люди, і дерева. Але єдине дерево вціліло – Джангисагач. Думаю, ця історія дуже актуальна до наших подій. Основна думка цієї роботи – надія є. Так і з’явилась ідея створення інсталяції Джангисагач, яка органічно поєдналась з проектом Зріз. Згорілі і обрубані дерева – як згорілі села і люди».
«Одним-єдине при долині
В степу край дороги
Стоїть дерево високе,
Покинуте Богом.
Покинуте сокирою,
Огнем непалиме,
Шепочеться з долиною
О давній годині.
І кайзаки не минають
Дерева святого.
На долину заїзжають,
Дивуються з його
І моляться, і жертвами
Дерево благають,
Щоб парости розпустило
У їх біднім краї»
(уривок з вірша «У Бога за дверима лежала сокира»)
Володимир Стецькович наголошує, що в цих проектах не варто шукати зеленого підтексту і пов’язувати з екологічною темою, першочерговими для нього є питання людського існування, яке часом можна порівняти з життям дерев: «Для мене завжди найголовнішими у роботах були екзистенційні питання, це бажання зрозуміти для чого і чому? Напевно, це тому, що я в дуже юному віці перечитався Сартра, і мене ще досі не попускає. Навіть цей проект я хотів спочатку робити з трохи іншим підтекстом – людина, як дерево. Вона може мати дорогі автомобілі, телефони, одяг, але щоб пізнати себе, треба все це обрізати, як з деревами. Людина стає вільною, голою перед світом, така, як вона є насправді...»
Володимир Кауфман, художник та арт-директор галереї Дзиґа, під час відкриття проекту звернув увагу на формальне втілення цього проекту: «Мені подобається, що Стецькович працює з техніками, які давно забуті, наприклад, з гравюрою, яка колись була популярна, а потім «померла» для художників. Ця технологія у творчості Стецьковича з’являється у абсолютно новій трансформації. Він робить крок вперед і стосовно тематики, і щодо втілення проектів. Він по-новому дивиться на техніку, яку, здавалось, забули».
Сам художник зізнається, що через цей проект вперше спробував працювати з технікою деревориту. На зрізаних деревах, які є частиною експозиції, він вирізає візерунки і відбивав їх на папері. «Одне з моїх дерев показували на трієнале «Український зріз», багато хто, навіть серед художників, думали, що це просто зрізане дерево, а це дереворит. Я вперше працював з деревом, зазвичай я працюю з гравюрами, графікою, офортами. Ніколи не малював живопис, графіка мені ближча до душі, я все бачу в графічних рисах».
Художник Володимир Стецькович відзначає той факт, що все частіше на його мистецькі проекти впливає театр. Він працює художником по світлу у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса, і його частіше можна побачити з театралами, ніж з художниками, на театральних проектах, ніж на відкритті виставок у львівських галереях: «Кожен проект для мене – це як режисерська робота. Якщо взяти цю інсталяцію, то це не просто картинки в рамочці чи арте-факти, а цілком повноцінна сценографія до Шевченкового вірша. У цьому просторі можна грати виставу. Я використовую дуже багато сценографічних ідей, це, безумовно, вплив театру. Я постійно у театральній тусовці, я дуже рідко ходжу на відкриття виставок, у галереї. Я просто не намагаюсь до чогось прив’язуватись, хоча я до всього відкритий, все розумію, що відбувається».
А ще Володимир Стецькович, теж не без участі друзів-театралів, знімає кіно. Минулого року у Львові відбулися зйомки його фільму «Лорелей»: «В основі фільму – давня німецька легенда. У ній йдеться про прекрасну німфу, яка сиділа на березі річки і всі кораблі розбивалися, вона всіх зачаровувала своїм солодким співом і моряки втрачали голову. Ми ці події перенесли до сучасного Львова. Зйомки відбувалися на Личаківському, там є стара дзвіниця. Ми захотіли показати Львів не як туристичний центр, а як урбаністичний простір, в якому твориться багато різних цікавих історій. Фільм має бути готовий влітку, спробуємо його показати на різноманітних фестивалях, можливо, на Кінолеві він вже буде представлений. Мені подобається знімати фільми, власне сам процес, а от фінальні роботи я поки відклав».
PS. Проект «Зріз» та інталяцію «Джангисагач» можна побачити у галереї Дзиґа до 24 квітня. Художник Володимир Стецькович не вперше представляє свій персональний проект в одній з перших галерей сучасного мистецтва Львова. У 2012 році тут відкрили його авторський проект «Фотоальбом», а у 2011 – проект «Приватний». Персональну виставку Стецьковича «Птахи» було представлено і в галереї Павла Гудімова Ya Gallary. Один з перших персональних проектів Стецькович презентував у Музеї ідей. Окремі роботи художника експонувались у галереях сучасного мистецтва у Дніпропетровську, Запоріжжі, Вільнюсі, Любліні. Він був учасником мистецьких фестивалів та проектів – Genofond Pinakothek, Ніч культури (Люблін, Польща), Форт-місія (с. Поповичі), трієнале Український зріз, Gogol-fest, Тиждень актуального мистецтва. Гравюри Стецьковича можна побачити не лише у галерейному просторі, а й у багатьох незвичних місцях, до прикладу, на Скелях Довбуша (проект «Птахи») чи на стінах закинутої фабрики. У роботах художника – теми людського існування, людської природи, людської пам’яті, одноманіття людського повсякдення і багато інших актуальних проблем.
13.04.2014