Про обрання повноважної комісії Українських Народних Зборів для повідомлення урядові СРСР і урядові УРСР про прийняті рішення Українськими Народними Зборами   Українські Народні Збори ухвалюють обрати повноважну комісію Народних Зборів Західної України для повідомлення урядові Союзу Радянських Соціалістичних Республік і урядові Української Радянської Соціалістичної Республіки про прийняті рішення Народними Зборами Західної України, в складі таких товаришів:  

  Доповідь депутата, професора Львівського університету К.Й.Студинського  

Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригнічення, знищення і грабунок. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення, заборонити навіть саме слово українець, замінивши його на слово "бидло" та "хлоп".  

Панська Польща, яка трималась на пригніченні міліонів українців, білорусів та польського трудового народу, впала.   Червона Армія, виконуючи волю великого радянського народу, простягла трудящим Західної України руку братерської допомоги і звільнила їх спід гніту польських панів та капіталістів.   Перед трудящими Західної України відкрився вільний шлях до нового, щасливого життя. Звільнений народ дістав можливість вільно, як справжній господар своєї долі, рішати питання про те, яку державну владу встановити на своїй землі.  

Петра Могуна зсадили з воза, повели в хату. Там невістка з дочкою Наталкою допомогли його старечим ногам доплутатись до постелі. 85-річний дідок, усівшись, чекав, поки зійдуться всі до столу снідати.   Вже 15 років не бачили діда Могуна в селі. Він вже зарікся, що за хатні пороги винесуть його тільки в домовині. Але не вгадав. Прийшло 22 жовтня — дід ожив. Його причепурила улюблениця, внучка Наталка і вся сім'я: два сини, шестеро внуків, наче весільним возом, поїхала до місцевого кооперативу "Сила" — на виборчу дільницю.  

Поети Західної України часто співали свої легкодушні і плаксиві пісні в унісон своїм нерозумним політичним діячам. А ті "діячі", всі ми добре знаємо, завжди тягнули за Варшавою, з шкіри лізли, щоб вислужитись перед польською шляхтою, повзали перед нею навколішки. Серед українських поетів були справжні носії зоологічного українського націоналізму, прикритого жовто-блакитною проституйованою ганчіркою. І сталось так, що польський уряд, польські пани, які навіть не визнавали слова "українець", брали під своє крило деяких, з дозволу сказати, українських поетів.

на мітингу міста Львова жовтня 1939 року   Товариші робітники, робітниці, товариші трудящі Львова! Товариші інтелігенти! Дозвольте мені, як командуючому військами, від щирого серця, від душі наших людей, відданих своїй великій справі — бійців, командирів і комісарів передати вам і у вашій особі всім трудящим визволеної Західної України наш палкий червоноармійський привіт. (Бурхливі оплески, вигуки "ура", всі встають).  

— О, другим разом я вже уряджуся інакше! Виїду собі в якийсь далекий глухий кут, зашиюся в тім куті в глухе місце і тоді щойно відпічну солідно.   Так собі кажу я плюс 99 інших міщухів кожного року перед кожними вакаціями.  

 

Пригадую собі з якоїсь ілюстрованої історії або з котрогось календаря "Просвіти" картину: Похорон князя скитів чи русичів — на кожний спосіб наших рідних прадідів чи прабатьків. На горбику стоїть байдак, на байдаку лежить померший достойник, а довкруги нього все, чого він потребуватиме на тому світі: кінь, пес, зброя, всілякі харчі, одяги і — очевидно — збанок та чарка. Довкола ориґінального катафальку рідня, товариші зброї і загалом народ. Усе це представлене надзвичайно святочно, парадно. Так і видно, що був при цьому докладний церемоніял і талановитий церемонієр.