Не рік, а вік, за всі віки найкращий — Вік щастя, волі, радості, краси... Було життя злиденне і пропаще — І раптом: "прапор сонячний неси! Живи! Радій! Цвіти вишневим цвітом!"   Земля Франка, Федьковича, земля Стрічає чистив і ясним привітом Слова вождя великого з Кремля.   І знає Низина і Верховина, І знає кожний мій трудящий брат, Що Україна — це сім’я єдина, Країна Рад — один квітучий сад.   [Вільна Україна]

Хто 12. вересня пополудні минулого року був у Львові — не зможе забути тієї днини ніколи.   Не забуде того, що пережив тоді сам, що пережило населення великого міста. І того, що було згодом, сумерком, що сталося ніччю й що діялося продовж наступних дванадцятьох днів. Аж до хвилини, коли не так сталось, як думалося...  

Незабаром вся наша соціалістична вітчизна відзначатиме річницю визволення трудящих західних областей України з польсько-панського ярма. До цієї знаменної дати, що поклала початок новому життю визволеного народу, готуються всі трудящі. Заводи й фабрики, колгоспи й селяни, трудова інтелігенція готують свої подарунки — наслідки нових методів праці на основі соціалістичного змагання.  

Так бачу я його... Чоло велике, волос Русявий, вишита сорочка і синь очей — І чуто, чую я його далекий голос, Що грає наче бір, то мов шумить, мов колос, І зве і кличе впуть трудящих всіх людей.   То він — Іван!... Он — там, при шляху, кузня чорна: Б'є вербель — іскри й приск спід молота летять — Народ гуторить, грань пала у кузні, в горнах: (Жилисті руки батька крешуть так моторно!...), А в хлопця жар в грудях, і очі так горять   Вогнем ясним з горнил... А там вже він у поле

(З спогадів лікаря)   Було це в липні 1914 року. Тодішній керівник Народної лікарні Євген Озаркевич звернувся до мене з просьбою мати на себе обов'язок піклуватись про тяжко хворого Івана Франка.   До того часу я не був близько знайомий з Фраком, хоч його діяльність мені була добре відома.  

Вийшовши з тюрми після першого арешту, Іван Франко писав:   Я блукаю, мов звір серед гір, Серед шуму вулиць містових, В серці чую слова, мов докір: "Ти проклятий один серед них!"  

28 травня 1940 року минають 24 роки з дня смерті видатного письменника, невтомного борця проти соціального й національного гноблення українського народу Івана Яковича Франка.   Широка громадськість знає Івана Франка як надзвичайного майстра художнього слова, як великого письменника, видатного громадсько-політичного діяча, публіциста, організатора літературного руху, історика літератури та літературного критика.  

26 березня обранці народу, депутати Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік — Кирило Йосипович Студинський, Ванда Львівна Васілєвська, Василь Григорович Садовий, Маріан Іванович Панчишин, Марія Олексійовна Перепелиця виїхали в серце Радянського Союзу — червону столицю — Москву на засідання VI Сесії Верховної Ради Союзу РСР.   На вокзалі депутатів соціалістичного парламенту, обранців народу провожали представники міських організацій, фабрик і заводів міста.   Нашим виборцям  

Березневий вітер, сонце березневе, — І крилатий прапор у височині... Не дивуйся, Львова стародавній леве, Браму мохом вкриту, відчиняй весні!   Гей, на всі простори, на Карпати-гори Розлітайся, слово, розтинайся, клич, — Сили трудової горе не поборе, Порвано навіки ланцюги сторіч!   Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід, — Ти синів найкращих, сивоглавий Львове, Обираєш нині на новий похід, —  

(До історії п'єси "Украдене щастя" Івана Франка)   Великий успіх п’єси Івана Франка у Львові має свою окрему історію.