Напевно, я не є першим, висловлюючи думку про те, що в кожній події і кожній окремій деталі нашого сьогоднішнього життя, як у краплині води, відображена уся суть й усі типові ознаки та особливості нашого суспільства загалом. Здавалося б – про що більше, окрім якихось чисто мистецьких вражень і відчуттів, які начебто далекі від «серйозніших» проблем сьогодення, може нам сказати-засвідчити звичайний ще один концерт у філармонії чи ще одна вистава в оперному театрі? Насправді ж усе тут дуже пов'язане і підпорядковане тій самій залізній логіці «причин і наслідків».

Якось у часи студентської молодості мені пощастило потрапити до дуже поважного музею у культурній столиці тодішньої моєї «нєобьятной Родіни». Потепління у міжнародних відносинах, що з об’єктивних причин приходили усе частіше, відкривали деякі можливості культурних контактів з Заходом. Здебільшого цим могли скористатися лише жителі двох головних міст Союзу – Москви і Ленінграда.

Може це прозвучить дивно, але деякі реалії сьогоднішньої України несподівано вписалися у зміст брутального «постулату» її найзапеклішого сьогоднішнього ворога. Отже, де починається Україна?.. Нещодавно увесь світ мав нагоду почути одну несподівану тезу: «Росія начінаєтся там, гдє живут рускіє». Це могло б трактуватися як щось пафосно-патріотичне і лише символічне, якби виражало тільки чиєсь бажання зберегти десь на чужині свої звичаї, культуру, мову,… чого у цивілізованому світі переважно ніхто нікому не забороняє.

Опера. Що для нас означає це слово і з чим воно асоціюється? Звичайно, відповідь значною мірою залежить від рівня респондента. Але мене у даному випадку менше цікавлять наукові екскурси в 400-літню історію цього жанру музичного мистецтва, чи його науковий аналіз. Якопо Пері з його «Дафною» (перша опера і її автор – 16 ст.) сьогодні чіпати не будемо.

Назвати культурно-музичне життя Львова за останні роки малоактивним було б абсолютно несправедливо. Беззаперечним лідером і двигуном цієї активності є наша Львівська  філармонія. Зрештою, така ситуація є нормальною і логічною.

Якось так подумалося: Оперний Театр, Симфонічний Оркестр… Не кожне навіть немаленьке місто, і навіть не десь там під Полярним колом або на безмежних просторах Євразії чи Америки, а навіть у старенькій і дуже культурній Європі, може похвалитися присутністю у себе таких престижних культурних інституцій. Що й казати – нам пощастило.   Львівська Опера відкриває новий театральний сезон на площі перед театром  

Прямуючи 18 вересня до Львівської філармонії на концерт до 20-річчя Віртуозів Львова, десь підсвідомо трохи хвилювався...      

Напевно я викажу не лише мої власні думку і емоційний стан, коли торкнусь недавньої події, яка багатьох в Україні здивувала, декого гірко розчарувала, а когось навіть шокувала. Зрештою, не лише в Україні. Але щодо України і, зокрема, Львова, то дана ситуація для багатьох має особливі рефлексії.     Мова про підтримку російською культурною елітою рішення їхнього Президента про вторгнення в Україну.  

Події останніх місяців в Україні, попри їх драматизм і трагізм, все ж дали українському суспільству могутній позитивний імпульс.  Як на мене, то одним з найцінніших здобутків у цій ситуації є метаморфоза прозріння. Чиїсь рожеві окуляри враз стали прозорими, і він нарешті (!) второпав, що «сочинський» невинно-біленький мішка косолапий, як і його трогатєльно-плюшевий братік, що під душещипатєльну пісню у 80-му летів у московське небо – всього-навсього пропагандистська імперська фальш.

У коловороті бурхливих подій останніх місяців особливу увагу привертають різноманітні заяви політиків, політологів, «моральних авторитетів»… Що й казати – часи непрості. На шпальтах газет, на екранах хочеться знайти щось конструктивне, розумне, обнадійливе… Тим часом доводиться стикатися з горами бруду, цинізму і просто дурості, на яку аж у такій мірі, все ж таки не сподіваєшся.