Ще донедавна Сергій СИДОРЕНКО працював у газеті «КоммерсантЪ», яка, на жаль, не пережила загострення українсько-російських відносин. Зараз він разом з колеґами з колишнього українського «Коммерсанта» готується до запуску нового видання, не припиняючи писати про міжнародну політику. Його матеріал «Неприємна асоціація» відкрив очі багатьом з тих, хто сприймав підписання «політичної частини» Угоди про асоціацію з Євросоюзом як перемогу Майдану. Під час зустрічі зі студентами Школи журналістики Українського католицького університету у Львові Сергій розповів про те, як зрозуміти Путіна і чи зможе Україна без шокової терапії.
«Щоб зрозуміти Путіна, потрібно мислити імперськими категоріями»
Політика й економіка завжди і всюди пов'язані між собою, й економіка є визначальною для ухвалення рішень як у внутрішній, так і в міжнародній політиці. Проте в конфлікті між Росією та Україною економіка, на думку Сергія Сидоренка, є не метою, а інструментом. Переоцінюючи економічний чинник, більшість аналітиків-міжнародників і в Україні, і в Росії до останнього моменту не припускали, що Росія може анексувати Крим. Адже економічно це не приносить Росії нічого, крім збитків, і в довгостроковій, і в короткостроковій перспективі.
«Я досить високої думки про аналітичні здібності російської влади, — коментує Сергій. — Тому не сумніваюся, що вони принаймні свідомі основних труднощів, які на них чекають. Це означає, що на прийняття рішення про захоплення Криму вплинули мотиви, які Кремль уважає для себе пріоритетнішими за економічний зиск». У системі координат імперської політики гроші не є головним арґументом. «Головна проблема, яка заважає нам правильно розуміти процеси міжнародної політики, — це нерозуміння мотивації рішень, які приймають лідери. Аналізуючи вчинки Путіна, ми не мислимо імперськими категоріями, через це його рішення можуть видаватись нам нелогічними», — каже експерт.
Помилкою багатьох аналітиків Сергій Сидоренко називає фокусування на особистих мотивах першої особи — Володимира Путіна, тимчасом як на рішення Кремля впливають також інші люди з різними інтересами. Ще одна помилка, якої часто припускаються, обмірковуючи ситуацію, то це брак розуміння різниці між західними лідерами. Так, зовнішньополітичні шаблони поведінки США та Німеччини різняться кардинально. «Питання прав людини для Європи значно важливіші, ніж для США, і радше враховуватимуться при ухваленні політичних рішень, — пояснює Сергій. — Різні лідери по-різному ставляться, наприклад, до можливості шантажувати зарубіжних партнерів. Мені складно уявити, щоб британські лідери шантажували Росію так, як це роблять американці. Вони просто звикли працювати по-іншому».
«Європейська Україна вигідна самим європейцям»
Відмова Януковича від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, за спостереженнями Сергія Сидоренка, була несподіванкою навіть для його команди. «У Вільнюсі в мене склалося враження, що люди з оточення Януковича справді вірили в те, що він підпише угоду, — пригадує аналітик. — Хоча сам він, видається, підписувати не хотів. Намагався дотягнути до виборів 2015 року без підписання, щоб використовувати гасла про співпрацю є Європою у своїй виборчій кампанії. Так само він не хотів і вступу до Митного союзу». Необхідність вибирати між ЄС та Митним союзом була для Януковича вкрай дискомфортною, але все ж він зробив вибір на користь першого. А згодом, внаслідок зустрічей з Путіним у Сочі та Підмосков’ї, це рішення змінив.
Чи справді Україна потрібна ЄС? Відповідаючи на це запитання, Сергій Сидоренко вдається до аналогії: «Уявіть, що ви живете на третьому поверсі багатоквартирного будинку. На четвертому мешкають чудові люди, з якими ви товаришуєте. А на другому — пияки, від яких смердить і лізуть таргани. Ви б хотіли, щоб люди з другого поверху соціалізувалися хоча б до того рівня, коли від них не смердітиме і ви зможете потиснути їм руку? Якщо так, ви на свої гроші наймете для них лікаря й допоможете вийти з запою. Україна потрібна Європі не через гуманістичні міркування, їм це просто вигідно». Не в останню чергу для створення противаги Росії. Адже, як каже Сергій, Європа — континент, що пережив Гітлера й не хоче появи ще одного. Багато західних лідерів починають розуміти, ким є Путін, але ще не знають, де знайти «лікаря, який може впоратись із другим поверхом».
Восени 2013-го Європа не хотіла допомагати Україні грішми, бо знала, що ці ліки не підуть на користь. Тепер європейці сподіваються, що їхня допомога буде використана за призначенням. Від того, наскільки ефективно нова українська влада витрачатиме отримані кредити, залежатиме подальша співпраця з Європою.
«Певний рівень санкцій обвалить економіку Росії»
Європі нелегко наважитись на запровадження санкцій, що безпосередньо впливатимуть на російську економіку. Адже будь-які санкції завдають шкоди не лише Росії, а й самій Європі, і це неминуче позначатиметься на популярності європейських політиків серед їхніх виборців. Тому, на думку Сергія Сидоренка, керівники європейських держав робитимуть усе, щоб уникнути санкцій. «Європейські держави зволікатимуть із санкціями просто тому, що від них гірше житиметься також і самим європейцям», — каже аналітик.
Проте це не означає, що економічні арґументи не дозволять ухвалити політичне рішення. «Є певний щабель, після якого економічні чинники стають менш важливими за безпекові. Адже чинники безпеки згодом також перетворяться на економічні», — пояснює Сергій. Тоді, коли запрацюють санкції, спрямовані на реальний сектор російської економіки, їхній вплив на ситуацію в Росії буде значним. «Є рівень санкцій, який може обвалити економіку Росії. Якщо їхня економіка 5–10 років перебуватиме у глибокій рецесії, російська еліта навряд чи буде задоволена», — зазаначає журналіст. При тому удар буде завдано не так по добробуту Путіна, як по його популярності та підтримці.
Водночас, якщо санкції будуть легкими, їхній вплив також буде невеликим. «Європа шукає баланс — той рівень санкцій, який не зашкодить європейській економіці більше, ніж російській», — пояснює Сергій Сидоренко. Він певен, що Європа вдаватиметься до санкцій після того, як вичерпає всі інші методи впливу на Росію. «Якщо Росія — це сусід із першого поверху, то до нього вже не лікаря треба викликати, а міліціонера, — повертається Сергій до своєї метафори. — Тут ідеться вже про інші методи впливу. Навіть якщо сусід не боїться міліціонера, це не значить, що міліціонер не зможе його заспокоїти». Хоч Путін і керується імперськими амбіціями, все ж економічні важелі можуть його зупинити.
«Не треба мріяти про знищення корупції, треба працювати над її зменшенням»
На думку Сергія Сидоренка, українцям важливо зрозуміти, що ідеального кандидата в президенти не буде ніколи. «Повірте, ми завжди, особливо у другому турі, обиратимемо менше зло. Й навіть якщо одного з кандидатів ми не будемо вважати злом, своїми діями в наступні п'ять років він доведе, що ми помилялись», — пояснює журналіст. І для Європи, на його думку, важливо не те, хто буде наступним президентом України, а те, що він робитиме.
Чого треба вимагати від наступного президента? «По-перше, провести реформи. По-друге, провести реформи. По-третє, провести реформи, — каже Сергій. — Нам потрібен лікар, який даватиме гіркі піґулки. Щойно ми почнемо шукати піґулки солоденькі, тобто опустимось до популізму, реформи завершаться». Зміни, вважає він, будуть складними й болючими, але іншого шляху, крім непопулярних реформ, немає. Україна нині в ситуації Польщі 90-х, але в нас справи йдуть навіть гірше: «Треба визнати, що Україна навіть якщо не розколота, то точно не єдина. Ще й зла Росія поруч».
Одне із завдань на шляху реформ — боротьба з корупцією. «Ми часто говоримо, що Україні потрібно переймати західні стандарти, бо на Заході немає корупції. Але насправді корупція була, є і буде всюди. Там, де є гроші, є охочі їх украсти», — каже Сергій Сидоренко. Однак у Європі держава справді бореться з корупцією, а також вибудовує інституційні механізми, які запобігають казнокрадству або дуже його ускладнюють. Низький рівень корупції — наслідок не особливого менталітету європейців, а саме правильно вибудуваної системи. Якщо півсотні законослухняних бельгійців поселити та працевлаштувати в Україні, з часом вони адаптуються до тутешніх корупційних механізмів і почнуть їх використовувати. «Нам треба не мріяти про знищення корупції, а працювати над її зменшенням», — резюмує аналітик.
Знимка Катерини Скворцової
16.04.2014