Музей "Територія терору". 12 вересня 2017 року
Восени цього року у Львові, на території колишньої пересильної тюрми №25, мали відкрити новий музей «Територія терору». Його створення погодили у міській раді ще 2010 року, а останні два роки працівники закінчували будівельні роботи на території та працювали над експозицією. Однак замість відкриття Львів отримав скандал довкола призначення нового директора. Колектив музею вимагає негайного скасування проведеного конкурсу та готується до страйку.
Пересильну тюрму №25 створила у Львові восени 1944 року радянська окупаційна адміністрація, що прийшла на зміну нацистській. «Пересилка» – одна з найбільших в’язниць такого типу в УРСР. Вона була за залізничним насипом, з лівого боку вулиці Полтвяної (тепер проспект В.Чорновола). У роки німецької окупації тут було львівське гетто. На території пересильної тюрми був розташований 21 барак, технічні приміщення адміністрації, шпиталь. Тюрма була огороджена цегляним і дерев’яним парканом заввишки три метри. По периметру були розміщені сторожові вежі, а територію охороняли конвоїри зі собаками. Основним призначенням були концентрація та відправлення в’язнів етапами у виправно-трудові табори ГУЛАГу. Наприкінці 1945 р. в’язницю передали у розпорядження Відділу виправно-трудових колоній, а з березня 1946-го – у підпорядкування Міністерства державної безпеки.
Із сайту музею «Територія терору»
Львівський музей «Територія терору» має постати недалеко від центру Львова – за мостом на початку пр. Чорновола. На території, яка ще нещодавно була закинутою і де про існування колись пересильної тюрми раніше нагадував хіба невеликий пам’ятний знак "Жертвам голодомору та політичних репресій", який встановили приблизно за 100 метрів від залізничного мосту.
Музей, за задумом авторів, мав розказати історію місця, міста і часу. Серед елементів, які створювали на території установи, були: «Стіна пам’яті» з викарбуваними на ній іменами вивезених із цієї тюрми людей; «Колонада тиранів» із символікою двох найбільших тоталітарних режимів — радянського та нацистського; «Алея тоталітаризму», куди пропонують звозити пам’ятники радянської доби замість того, щоб їх руйнувати. На спорудження комплексу витратили більш ніж 14 млн грн спонсорських коштів. Експозицію музею планували розташувати у двох приміщеннях, які умовно називають Барак №1 і Барак №2. Кожен із них поділять на менші зони, аби вибудувати своєрідний часовий коридор. Починатись і закінчуватись експозиція буде у типовій квартирі мешканців Львова. Але спершу відвідувач побачить оселю польського Львова 1930-х років, а наприкінці своєї екскурсії – помешкання Львова 1950-1960-х років.
Від початку минулого року, після звільнення з посади колишнього директора музею, нині депутата Львівської міської ради Тараса Чолія, установа залишалась фактично без керівника. Обов’язки директора виконував колишній заступник Володимир Довжинський.
Відповідно до Закону України «Про культуру», який ухвалили у 2016 р., відповідальні органи влади зобов’язувались провести конкурси на заміщення посад керівників в усіх бюджетних установах культури. Обрати директора для «Території терору» цього року пробували тричі.
«Перший конкурс був скасований через потенційний конфлікт інтересів у двох членів комісії та вихід із її складу чотирьох делегатів. Другий конкурс скасували через численні порушення, допущені управлінням культури ЛМР при проведенні жеребкування (недопущення на жеребкування громадськості та представників трудового колективу, відсутність прописаної в законі онлайн-трансляції жеребкування, використання сумнівних програм для власне процедури жеребкування), що спровокувало судовий позов від однієї з громадських організацій («Західноукраїнський центр історичних досліджень», який очолює Тарас Чолій, – ред.)», – йдеться у поясненнях, що розмістив у себе на сайті музей.
Після трьох спроб провести конкурс на вакантну посаду директора музею «Територія терору» це врешті вдалось зробити на початку вересня.
7 вересня міська рада на конкурсі обрала нову керівницю комунального музею. Нею стала колишня учасниця команди «Українського кризового медіа-центру» та співзасновниця культурно-просвітницького проекту «Їздець» Ольга Гончар. Серед інших претендентів на посаду були Ігор Дерев'яний – старший науковий працівник Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» та Володимир Довжинський, який з березня 2016 року є в.о. директора музею «Територія терору».
За словами переможниці конкурсу, вона розглядає музей як платформу для широкої співпраці різних фахівців.
«Я досліджувала музей з відкритих джерел, – розповідає у коментарі Z Ольга Гончар. – Не зовсім можу зрозуміти, що досі там пропонували зробити. Мені незрозуміла кінцева візія музею. Основна моя позиція – музей має бути широкою платформою для співпраці істориків, митців, культурологів навколо теми терору у широкому розумінні цього слова. Йдеться про терор, який проймає усі сфери життя: від особистого до політичного. Це має бути дослідницька платформа».
Певних змін, за словами нової керівниці, потребує і концепція експозиції. Однак наразі чітких пропозицій немає.
«Якщо я стану керівником, експозицію треба обговорювати на конференції. Але відповідно до законодавства, меморіальний музей має прив’язку до місця – і ці теми мають бути висвітлені».
За словами Ольги Гончар, вперше про музей вона почула, коли його тільки створювали – у 2010 році, а коли оголосили конкурс, їй стало цікаво попрацювати у ньому як проектний менеджер. До конкурсу на посаду вона додала низку рекомендацій українських та іноземних інституцій та відомих осіб, з якими працювала раніше. Серед них, зокрема, «Український кризовий медіа-центр», Національний художній музей України, «Мистецький арсенал», посол Бельгії в Україні, Інститут Адама Міцкевича, представництво Фонду імені Генріха Бьолля тощо.
Однак працівників музею ці рекомендації не переконують. За їхніми словами, третій конкурс теж не можна вважати прозорим та законним. Одна з основних претензій до міської ради – порушення термінів конкурсу, які відведені законом. Через це на останнє засідання комісії не прийшов в. о. директора та один з претендентів на посаду Володимир Довжинський.
«Я написав листа до членів конкурсної комісії, де зазначив, що відмовляюсь брати участь в останньому засіданні конкурсної комісії і презентувати конкурсну програму, тому що вважаю засідання нечинним. Закон дає чітко два місяці на проведення конкурсу і оголошення переможця. Конкурс оголосили 15 червня – і він мав завершитись 15 серпня. Все, що після цієї дати, незаконне. Натомість останнє засідання призначили на 7 вересня», – пояснює Z Володимир Довжинський.
12 вересня працівники музею розповсюдили відкритий лист , основна вимога якого – скасувати результати конкурсу. У роз’ясненні, яке працівники музею надали у відкритому листі, вони заявляють, що сам конкурс не був прозорим, оскільки до жеребкування не були допущені три організації музейників, істориків та управлінців, а натомість допущені непрофільні, але тісно пов’язані із управлінням культури ЛМР громадські організації, які делегували в комісію зазвичай співробітників комунальних закладів культури. Як наслідок делегатами від громадськості стали три керівники установ, що прямо підпорядковані управлінню культури ЛМР (Олександр Ігнатенко, представник ГО «Львів Моушн», є директором Міського народного дому Білогорщі та в. о. директора Міського палацу культури імені Гната Хоткевича; Олексій Кравчук, представник ГО «Кластер», – директор – художній керівник комунального Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»; Ольга Мухіна (Пужаковська), представниця ГО «Мистецька майстерня "Драбина"» – директор Львівського драматичного театру імені Лесі Українки).
«Очевидно, що керівники комунальних закладів культури є структурно та фінансово залежними від органу управління. Безсумнівно, що тут можна і потрібно говорити про конфлікт інтересів та неприпустимість ситуації, коли представників незалежних громадських організацій не допускають до участі в конкурсі, а «ручні активісти» в тандемі із делегатами від органу управління вирішують долю установи», – заявляють працівники.
Водночас колишній очільник музею, а нині депутат ЛМР Тарас Чолій каже, що має застереження не лише до процедури конкурсу, а і до переможниці.
«У мене є великі застереження до кандидатури, яку міська рада «пропхала». Вона не має трирічного стажу роботи у відповідному профілі, як це повинно бути. Їй 23 роки, вона з Броварів і в музеях ніколи не працювала і не знає концепту львівської історії. Я з нею зустрічався – і мене насторожило, що вона відстоювала те, що не можна демонтовувати монумента на Стрийській, бо це "пам’ять про наших дідів"», – прокоментував Тарас Чолій.
І Тарас Чолій, і колектив музею воліють бачити на цій посаді Володимира Довжинського.
Колектив запевняє: якщо їх не послухають і не скасують результатів конкурсу, готові страйкувати. Як діятиме міська рада у цій ситуації і кого підтримає, наразі невідомо. Офіційно посадовці не коментували заяви та намірів колективу музею. Отримати їхній коментар Z також наразі не вдалося.
Новообрана ж директорка у коментарі Z зазначила, що готова до діалогу з колективом.
«Я за круглий стіл переговорів та зустріч з колективом, аби зрозуміти, де ми можемо співпрацювати, і зрозуміти, які є претензії. На конкурсі були присутні члени колективу музею, вони говорили про те, що, можливо, не будуть визнавати результатів конкурсу. Я одразу пропонувала сідати і говорити. Я налаштована на співпрацю», – cказала Z Ольга Гончар.