Василь МАХНО

Після кожної війни наступає період спустошення, а тоді усіх накриває велика жага пошуків задоволення, що, зрештою, зрідні забуттю...

«Бачиш, – каже мама, – яка війна?» А ви кажете: навіщо нам поезія? Може, для відчуття у грудях калатала люті?

Так-так я часто сюди приходжу постояти перед океаном і вдивлятися у напрям батьківщини. Наче немає батьківщини, а тільки – напрямок?

... цей метеоритний дощ звуків, ця злива голосів. Це піднесення і падіння – разом із моїм збитим диханням і спазмами в горлі.

...який хосен часто навідуватися, якщо усе носиш в пам’яті, як коробку сірників, про всяк випадок?

...то носив би ту музику за пазухою, як річку. а так: скрегіт металу, гул літаків, вереск автомобільних гальм. А що ти хотів? Це ж – осінь.

Життя в різних країнах письменника збагачує, але з невеликою приміткою – що корені не вростають в повітря, вони вростають у ґрунт.

Хто насправді Антуан де Сент-Екзюпері? І чому саме «Маленький принц», ця філософська притча, став його найвідомішим твором?..

Самотність як клінічна смерть, такий своєрідний перепочинок, тайм-аут, щоби перебувши в ній, повернутися до веремії подій та голосів.

Світ скреготить, як жорна й рипить, як завіси дверей, – його ваготу заховано ув паперовім вікні і яблука пораховано тобі і мені.