З чубком на голові, в кунтуші з кармазину,
прилітає до моїх квітів, висаджених в горщики.
Прилетить, поозирається. Зауважить мене –
і зникає на кілька день.
Іншого життя мої столи не знають. Воно протікає поміж їхньою самотністю за моєї відсутності, моїм мовчанням та шаленством писання, коли підкоряються слова, як коханки
повештавшись по різних сторонах,
яке це щастя берег визирати:
у звуках, що доносяться із флейт,
якщо ти мандрівник, як Одіссей,
якщо тобі куди є повертати.
