Кінь-жінка, потворний і потворна, а як одне ціле, то потворні. Можливо, такою була їхня епоха: майже ціле двадцяте століття, в якому їм випало жити і творити
Мовний поетичний плин для більшості чужорідний – і не через формальні ознаки вірша, а через конденсацію та густину мовної матерії, через неприродність поетичної мови.
Чому роками по дворах тинявся,
щоб втямити, що рік живе як день?
Що можуть когути, а можуть херувими
проспівувати сніг і перебути зими,
що все іде так як воно іде.
А потім ми у нашій коляді,
в пшениці нашій, в звареній куті,
в снігах вертепних, в кожухах і свитах,
зігріємо Дитя і Ясну Пані
ув вифлеємському надранні і світанні
Перед поетом – складне завдання порозумітися з мовою. Порозуміння – це створення своєї системи, яка переганяє мереживом рядків відомі усім слова, надаючи їм електричної напруги.
Може тому, що парфуми перебивають запах яблук і винограду? Чи тому, що твоя батьківщина і дім завжди з тобою, у твоїй мові? Ти ж не пес, щоби брати слід за запахами – тобі потрібні слова
Так буття спілкується з війною,
з кожним днем військового покрою,
страхом смерті, відчаю й жалю
безпорадні і слова, і вірші:
тільки це гудіння дзвонів тиші
