Не вернуться за стіл ні молоді ні гості
на столику – галузка жимолості
піна від капучіно й запах трав
стежки й дороги і книжки й полиці
торішній дощ крізь вірш тобі пролився
і місяць хтось як яблуко зірвав
Як тільки бузок розквітав, його нещадно ламали. Але із запахом ніхто не міг впоратися. Була в тому задушливому запахові бузку відчайдушна впертість, зрідні завзятій боротьбі...
Утрата дому – це метафорична смерть, це почуття плинності. І тільки слова, зчеплені одне до одного в речення, утворюють ілюзію непорушності цієї будівлі. З цією ілюзією й живу
І кожному учневі Він омивав ноги, виказуючи свою покору любові. А Йосипові гості цілий вечір не могли збагнути, нащо Учитель, наче господарів раб, мив їм стопи
Прогріється повітря від пташиних голосів, наповняться ріки прибутною водою й виллється на нас стільки музики, що вистарчить її як п’ятеро хлібів і двох рибин усім і для всіх
