Згадуватиму потяги, якими їздив у різних країнах, і фільми, які колись передивився, бо відчувши себе пасажиром, ти знаєш, на якій станції потрібно виходити
Хіба людська психіка здатна підкоритися усвідомленню, що завтра твою країну спустошать, а родину розстріляють? Чомусь завжди хочеться оптимістичнішого вирішення.
Не вернуться за стіл ні молоді ні гості
на столику – галузка жимолості
піна від капучіно й запах трав
стежки й дороги і книжки й полиці
торішній дощ крізь вірш тобі пролився
і місяць хтось як яблуко зірвав
