Не вернуться за стіл ні молоді ні гості
на столику – галузка жимолості
піна від капучіно й запах трав
стежки й дороги і книжки й полиці
торішній дощ крізь вірш тобі пролився
і місяць хтось як яблуко зірвав
Як тільки бузок розквітав, його нещадно ламали. Але із запахом ніхто не міг впоратися. Була в тому задушливому запахові бузку відчайдушна впертість, зрідні завзятій боротьбі...
Утрата дому – це метафорична смерть, це почуття плинності. І тільки слова, зчеплені одне до одного в речення, утворюють ілюзію непорушності цієї будівлі. З цією ілюзією й живу