Спершу, коли Стрільцї ходили ще в мадярських унїформах, нїхто не знав і не носив відзнак. Ми нїчим не ріжнили ся від гонведів чи мадярських ляндштурмістів. Щойно богато пізнїше дістали ми від віденської громади Українцїв синьо-жовті кокардки, які мали носити на лївім боцї шапки: І справдї вже найвищий час було подумати про відріжненє Стрільцїв від инших родів війска. Мало-помало наша відзнака здобула собі популярність. Всї знали добре, хто се є і чому носить відзнаку. — Вона стала признана і нашими верховними властями. Ми думали, що се будуть вже одинокі відзнаки на час війни.

Завтрішне число "Свободи" приносить під сим написом статю президента З. У. Р. д-ра Костя Левицького, яку подаємо отсе й нашим читачам.   Чи теперішна велика світова війна принесе лїпшу долю українському народови? Отсе питанє ставляє кожднй свідомий Українець під напором свого почуваня, — аби облекшити собі теперішну хвилю та з надїєю на лїпше поборювати лихолітє і чим скорше діждатись гаразду...   Усї відчуваємо, що прийшов великий час і крайна пора, аби сповнив ся народний заповіт: пірвати кайдани неволї та волї і долї добути!  

Поклик Загальної Української Ради.   Загальна Українська Рада займаєсь безнастанно справою насильно вивезених Українцїв і докладає всїх можливих заходів, щоб приспішити їх визволенє.  

Чим було близше вечера, тим сумнїйше було жовнїрам. Вже рано співали жовнїри Бог предвічний, що якось дивно відбивало ся в наших душах.   Коли вже було смеркло, жовнїри як могли лучили ся разом, щоб той вечір бути як в найбільшім колї.   Можна сказати, що не було того вечера байдужих.   Ми, інтелїґенти, враз з офіцирами і улюбленим капітаном зійшли ся теж на спільну вечерю. З нами брали участь чужинцї, Чехи й Поляки.   Настрій був святочний.   Кождий думав про своїх і порівнував сей вечір з иншими, красшими.

Присвячено Українським Сїчовим Стрільцям   1. Грають труби над Днїстром, Кров жива пливе руслом, Славнї Стрільцї Січовії Ворогам несуть погром! Гей, гей, гей, гей! — Москалям несуть погром, Смерть — погром!   2. Понад Волинь грім гремить, Галич вільний гомонить, Гей! Коли-ж озветь ся Київ?... Днїпро кровю зашумить?! Гей, гей, гей, гей! Днїпро море зчервонить... Зчервонить!   3.

Дуже незрівноважені ті почування, з якими засяде велика українська родина до сьогорічної Святої вечері, вже другої за час теперішньої великої війни. Одначе сумні почування переважатимуть. Чи-ж багато є таких Українцїв, котрим доля защадила невтишеного болю за час дотеперішньої заверухи? Зіллє просфору сльозами брат і сестра по втратї брата чи братів, батько й мати по втратї сина чи синів, заллють ся сльозами сироти по втратї батьків. Про матеріяльні шкоди й не говорити!

(Спогади У. C. Стрільця).  

Під вечір рознесла ся між хлопцями в третїм курінї вістка, що "стара война", себто перший і другий курінь, приходять сюди зі становищ, аби доповнити вмундурованнє, одержати зимове біллє й притім відпочити. В залї проб загреміли труби, засвистали флєйти. Полкова музика почала готувати ся на прийняттє "старої войни."  

Дивно, що так мало читаєть ся про австрійсько-українські полки, які довершують так часто не-аби-яких геройських чинів. Хто хоч трохи знає українського селянина в Австрії, хто знає йoгo привязаннє до "старенького найяснїйшого пана", своєї скиби, той певно й вірить, що й українські полки в Австро-Угорщинї доконують таких учинків, що й не повірити. Ось факти: День 29 червня. Полк 95 є дивізійною резервою. Приказ: узяти неприятельські становища мають один український полк і два нїмецькі. Наступають. Починають ся пекло.

Коли в 1908 р. народжувало ся шумно новославянство серед усїх славянських народів, одинокі Українцї не тільки заховали ся нездержливо супроти того руху, виміреного проти нїмецького світа, але й відкрито поставили ся ворожо супроти такої всеславянської дурійки. "З спеціяльно українського становища — писав тодї проф. М. Грушевський у червневій книжцї "Лїтературно-Наукового Вістника" в статї "Українство й всеславянство" — яка небудь проповідь славянської солїдарности в теперішнім часї звучить як гірка іронїя, глузуваннє з дїйсности.