В справі біблїотеки для молодїжи.

І.

Справа видаваня окремої біблїотеки для молодїжи — се в нас одна із численних справ, про які богато пишеть ся й говорить ся; називаєть ся їх актуальними, конечними, необхідними; у всїх статях про сю справу закликаєть ся загал, щоби негайно приступив до зреалїзованя її, а кінчаєть ся звичайно — на кількох більше або менче спрецізованих проєктах. Ось і в останнїх числах "Нашої Школи" порушили се важне питанє пп. дир. Макарушка (ч. 2—3 з р. 1916. "Основи й напрям народного вихованя"), д-р Роман Цегельський (ч. 6 з р. 1916. "Ще про основи й напрям народного вихованя") і проф. Ю. Рудницький (ч. 1—2 з р. 1917. "Біблїотека для молодїжи"). Та я побоюю ся дуже, що й ті статї лишать ся без якогось реального відгуку, а кличі, порушені шан. авторами, підуть знову на спочинок, щоби знову по якімсь часї хтось їх відгребав і запитував на доказ, яка то дуже актуальна й важна справа. Длятого і я позволю собі докинути до тої дискусії кілька слів, щоби справі надати більше конкретний оборот; забираю голос у "Дїлї", а не в "Нашій Школї", як спершу думав, щоби дискусію зробити більше загальною.

На нас, учителях середних шкіл, лежить безперечно обовязок подати лєктуру тій молодїжи, що віддана нашу опіку й науку. Так дїєть ся в инших народів, так повинно бути і в нас, Українцїв. Але тодї, коли инші мають уже на тім полї довголїтний досвід і коли в них видавництва для молодїжи стали окремою, вельми поважною галузю видавничого руху — у нас робить ся в тім напрямі тільки початкові кроки і дуже вони йдуть пиняво. Видавництва для дїтей заступлені в нас розмірно ще дуже добре, — як се слушно зазначує проф. Рудницький — Педаґоґічне Товариство працює над тим від ряду лїт із великими успіхами. Длятого треба нам тут подбати головно про молодїж середних шкіл, отже у віцї 12—18 лїт, якій ми не в силї дати відповідної лєктури в українській мові, бо її не маємо; навіть шкільними підручниками їх вдоволити не можемо. Займити ся тими власне видавництвами — се власне обовязок орґанїзації учителїв середних шкіл "Учительська Громада", і я певний, що переведенє сеї задачі при добрій волї не стрінеть ся з надзвичайними перепонами. Нам не вільно вимовлятися нї браком гроша, нї недостачею робучих сил.

Згадані статї, особливо остання, вияснили достаточно справу, вони виказали необхідну потребу видаваня книжок для молодїжи, так що вважаю вже зайвим вертати до тої теми. Натомість хочу тут подати декілька конкретних проєктів для практичного її переведеня.

На мою думку не слїд би відкладати справу на повоєнний час; не доведе до нїчого дожидати, поки якесь фінансове товариство, або якась приватна грошевита особа дасть на таке підприємство фонди. Менї здаєть ся, що до того дїла конче треба приступити негайно, і не здавати ся на чужу поміч, тільки забрати ся до того власними силами. Теперішний час якраз надаєть ся до того, і то з ріжних причин. Раз, що тепер у нас розмірно найбільше гроша; богато із наших інтелїґентів (між ними неодин гімназїяльний професор), що стоять у полї як офіцири, диспонують більшими грошевими засобами, так що не зробило би їм великої ріжницї посвятити кількадесять корон на ту цїль. Друге, що воєнна пора нїраз не надаєть ся до інтензивної умової працї, н. пр. наукової, а й инші галузи широкої публичної дїяльности мусять бути сильно обмежені. Знаю, що велике число охочих до працї осіб марно тратить час, не маючи змоги й інїцїятиви до якогось корисного занятя. Як би їм показати дорогу до працї а властиво обовязати їх до такої й такої роботи, то вони певно її зробили би, а навіть були би вдячні за такий примус.

Врештї — мабуть нїяка инша пора не показала так драстично великих недостач у нашій видавничій дїяльности, як теперішня. Нема в нас нї популярної, нї наукової лїтератури, нї белєтристики, яка відповідала би усїм потребам та вимогам усїх кляс та станів: нема навіть порядних шкільних підручників, відповідних до теперішного часу, а тим більше таких, якими могли би користувати ся ученики поза школою або самоуки. Переконав ся я про се наглядно, перебуваючи довший час між полоненими російськими Українцями; нераз мусїв соромити ся, що не міг охочим до науки достарчити шкільних підручників. Або така примітивна річ, як малий кишеневий словарець української й нїмецької мови (нпр. як польсько-нїмецький Париляка), й того в нас досї нема! Чиж не сором се, що не можемо чужинцям, які щораз більше інтересують ся нами, дати такої дрібнички?

Так отже всї ті арґументи промовляють за тим, щоби таки зараз тепер, ще підчас війни, приступити до такого видавництва. Як настане мир, то перед кождим із нас буде така маса всякої роботи, що на видаванє книжок для молодїжи готово нам знова не стати гроша й робучих сил. Длятого треба нам негайно зорґанїзувати таке видавництво, а коли би підчас війни ізза великанської дорожнечі й друкарняних трудностей (брак складачів) не прийшло до дїйсного введеня його в житє, то бодай матимемо підготований цїлий апарат, який не трудно буде пустити в рух. Особливо важна річ зорґанїзувати заздалегідь цїле дїло, виробити докладні пляни й почати підготовлювати матерїяли.

Як се перевести? До сього є дві дороги: або зорґанїзувати окрему інституцію для тої цїли, або віддати цїле дїло одному із підприємств, що вже такими справами займають ся.

Орґанїзацію окремого видавництва я представляю собі так:

1. З інїціятиви головного видїлу одної з найбільше покликаних до того орґанїзацій, — нпр. "Учительської Громади" або "Педаґоґічного Товариства" — засновуєть ся у Львові судово реєстрована видавнича спілка на удїлах, яка має на метї: а) видавати книжки для молодїжи — у ріжних серіях і відмінах, а також і шкільні підручники; б) на скільки буде нагода, приступити до видаваня часописи для молодїжи, от хочби напр. на зразок нїмецької "Der gute Kamerad".

2. Удїли не повинні бути великі, вистарчить зовсїм по 20 корон, так щоби кождий інтелїґент мав змогу приступити до спілки; натомість числа удїлів не обмежувати. Розумієть ся, що не можна брати ся за дїло, доки не буде в руках яких кілька тисячів корон, але й сю квоту зібрати не така велика штука. Треба тільки цїлу справу трохи розаґітувати по часописях, а крім того конче окремими листами звернути ся до визначнїйших наших людий; у першій мірі до учительства всїх шкіл, а далї й до инших громадян, бо ся справа повинна всїм лежати на серцї. Думаю, що й богато з наших інституцій приступило би сюди.

3. Статут і уконституванє спілки були би анальоґічні до "Української Видавничої Спілки". Крім того, відповідно до відмінних цїлий нашої спілки, треба би установити окремий редакційний комітет, зложений із самих фаховцїв, щоби біблїотека була ведена з кождого боку бездоганно. Велику вагу треба би прикласти до зверхнього вигляду книжочок, до мови й правописи.

Отсе були би принципи — все инше, се подробицї, на які буде час опісля.

[Дїло, 19.07.1917]

ІІ.

Може дехто завважити, що не потрібно засновувати окрему орґанїзацію, коли є стільки других, що тими справами займають ся; впрочім і сама "Учительська Громада" могла би перевести се дїло. Над тим питанєм слїд би перевести дискусію й рішити, котрою дорогою нам піти. Моя особиста думка така, щоби таки заснувати окрему орґанїзацію, а то з ось яких причин:

Сумна практика показала, що хоч ся друга дорога — віддати видавництво одній із істнуючих видавничих інституцій — богато простїйша й природнїйша, то проте вона не доведе до цїли. Інїціятива видавати такі книжки для молодїжи була в нас уже здавна й дещо на тім полї пробовано (д-р Сїмович, дир. Антін Кpyшельницький); видавничі товариства теж не від нинї функціонують, бо й сама "Учительська Громада" брала ся за видавництва, — але всюди показали ся якісь недомоги й слабі сторони, що не позволили дїлу розвинути ся як слїд, і то в тім напрямку, якого ми бажали б собі. "Просвіта", "Педаґоґічне Товариство" й "Видавнича Спілка" були б єдині компетентні до того орґанїзації, але програма їх дїяльности така відмінна від нашої цїли. "Просвіта" видає книжки для народу, отже приладжені для потреб старших віком людий, а не для молодїжи; і тон, у якім їх пишеть ся, і зміст і матеріял не в силї заспокоїти всїх вимог доростаючих хлопцїв і дївчат. Поза тим веде "Просвіта" й обширну економічну дїяльність, так що дуже сумнїваю ся, чи могла-б займити ся тим дїлом так інтензивно, як воно того вимагає. Подібно й "Педаґоґічне Товариство" у своїх виданях має перед очима инших, богато маючих читачів, які у великій мірі можуть бути вдоволені з того, що їм подаєть ся. Знову ж "Видавнича Спілка", яка тепер знову відновлює свою дїяльність, ледви чи схотїла б присвятити стільки уваги власне виданям для молодїжи, щоби заповнити всї ті прогалини.

Врешті що до "Учительської Громади", то се інституція до сеї цїли за слаба і за давний час свого істнованя (істнує вже з 8 лїт) у тім напрямку нїяк не проявила ся, бо поза видаванєм свого орґану "Наша Школа" й виданєм одного-однїсїнького "Кoбзаpя" для молодїжи нїчого не дала. Що підприємства менших гуртків або й приватних людий при байдужности нашого загалу не могли богато доказати, се треба вважати річю зовсїм природною.

Отже коли нема виглядів, щоби котра небудь з тих інституцій не перебрала на себе видавництва, про яке тут мова, і не дала запоруки, що поведе його як слїд, то ми мусимо застоювати погляд, що треба сотворити окрему орґанїзацію задля видаваня біблїотеки для молодїжи, і то орґанїзацію фінансову, таку, щоби рентувала ся, належати до неї. Що видавництво буде рентувати ся, се річ безсумнївна; треба тільки переглянути катальоґи видавництв і білянси польського "Towarzystwa nauczycieli szkół wyższych", яке на тім полї справдї доказало великих дїл. На приватних підприємцїв не ждім, бо таких фірм, як Тайбнери і Темпскі, у нас нема, а ті, що дїло брали ся (Оренштайн еtс) розуміли його по свому, а не зі становиска дійсних потреб.

Потім ще таке: п. Рудницький, говорячи про авторські гонорарі і т. и., згадує, що "не один з наших інтелїґентів згодив ся радо, принаймні в початках, попрацювати з огляду на високу цїль та пекучу потребу нації зовсїм безкорисно". Я рішучо противив би ся всяким відкликам до-патріотизму та щоби вимагати від редакторів, видавцїв і співробітників ґратісової працї. Така "даремщина" у видавничім фінансовім підприємстві не повинна мати місця. Се довело би до того, що люди виконували би свої зобовязаня от так тільки "на відчіпне", щоби тільки щось зробити та не наразити ся на закид непатріотизму.

Навпаки, за заплату кождий може вимагати від автора чи якогось технїчного співробітника солїдної праці. Се важне ще й з иншого боку. У нас між людьми, які займають ся письменством, переважна більшість таких, які мусять тим способом заробляти на житє. Даючи їм заробок, зобовяжемо їх для себе. Впрочім у нашій суспільности лїтературна праця запустила вже такі корінї, що вона повинна вже добре оплачувати ся.

Що ж нам треба видавати? Все те, чим інтересуєть ся дорастаюча молодїж; все, чим її можна виховувати, чим можна промовляти до її почувань. За матеріялом довго шукати не треба, бож ми не перші маємо йти по тім шляху. За порадою можемо звернути ся до наших сусїдів, Поляків чи Великоросів, або ще краще до Нїмцїв, і в їх пребогатих лїтературах знайдемо все, чого нам недостає. Доки не вспіємо постарати ся про ориґінальну лїтературу, підготовімо цїлу колєкцію перекладів гарних річий із других мов, але перекладів справдї добрих. Побіч історичних та инших повістий і оповідань, побіч книжок із обєму природознавства, даймо нашій молодїжи також змогу й інїціятиву самостійних занять.

Маю тут на думцї того рода книжки, як їх видають у дуже великім числї Нїмцї, підр. Тайбнер, п. з. "Dr. Bastian Sсhundіs natu wіssеn schaftliche Schulerbibliothek", або також "Illustrierte Taschenbücher für die Jugend", видавані "Union Deutsche Verlagsgesellschaft" (у його накладї виходить також згадана часопись "Der gute Kamerad"). Тут побіч усяких поважнїйших творів про ріжні природничі й технїчні питаня велику ролю грають практичні вказівки для пожиточних і навчаючих розривок, а саме: збиранє комах, мотилїв, ростин, монет, марок; будова кораблїв, лїтаків, моторів; хемічні та фізикальні експерименти; роботи з картону, дерева й металю; математичні гри; чародїйська книжочка; парадокси природи і т. д.

Знаю, що ось такі власне книжочки мають дуже великий попит, хлопцї їх дуже радо купують, бо знаходять у них заспокоєнє своїх духовних потреб. Не кождого вдача позволяє йому сидїти по цїлих днях над книжками, хочби й найцїкавійшими історіями й оповіданями. Богато має велике замилуванє до природи, але не має змоги його використати. Инші знову виявляють великий хист до механїчних робіт, до майстрованя. Для деяких знову шкільна наука за суха, щоби викликати в них справдїшне замилуванє та заінтересованє тим або иншим предметом. Даймо їм відповідну до їх замилуваня і вдачі лєктуру, а побачимо, що вони пічнуть розуміти й любити шкільну науку.

Побіч того не забудьмо ще й про твори з історії духової та матеріяльної культури, а головно з історії винаходів та з житя винахідчиків і инших славних людий. Адже ж се найінтереснїйші теми, якими можемо інтересувати заєдно молодїж навіть серед найтруднїйшого викладу. А що біоґрафії великих поетів мають ще й своє велике педаґоґічне значінє, про се вже й не треба окремо згадувати.

Кождим разом праця коло видаваня книжок для доростаючої молодїжи — незвичайно вдячна. Треба тільки серіозно до неї взяти ся, а головно не відкладати її на "слушний час", бо годї хиба знайти пору більше "слушну" від теперішньої.

Подаю отсї думки під розвагу нашого загалу, а головно учительських кругів.

[Дїло, 26.07.1917]