Багато є на світі людей, що люблять діти. У Львові здиблете їх на кожному кроці: в хаті, на вулиці, в кіні. — Ох, нині наша сусідка знов била свою малу. Чути було ляпаси крізь стіну, а мале так кричало, аж серце краялося. — Не розумію, як можна так дитину катувати. Таке звірство повинно бути поліційно каране. Це так у хаті. А на вулиці: — Дивіться, дивіть! Такий мороз, а воно босе!.. — Сирітка, певно. Гляньте як ніжками перебирав бідненьке. А ручки як базник... — Може й не мало нині ні рісочки в устах.

Відгуки дня.  

Відгуки дня     „Не важне те який капелюх людина носить, а те, на чім той капелюх сидить"… „Коралі густо, а в голові пусто"… „Форма полова, зміст то ґрунт"… І з цього пішло...

Зовсім влучно називають XX. століття віком дитини, бо ніколи досі не була вона предметом таких всесторонніх заходів, як тепер. Чим культурніша нація, тим краще розбудована там опіка над дітьми. Починаючи від першого року життя держава опікується дитиною, даючи їй змогу розвиватися умово та фізично. Це зрозуміння потреби суспільної опіки над дітьми випливає з реального, практичного погляду на життя.

Хто з нас не каже: „Гей-гей! Старі, добрі часи!“? Кажемо так ми про минуле, скажуть так наші внуки про нинішні часи, казали так наші діди про часи прадідів, і так далі і так далі аж до початку світа. Один хіба Вп. прабатько Адам не згадував спершу старих, добрих часів, але й він почав зітхати за ними, коли його виселили з райської полоси.

ВІДГУКИ ДНЯ.   Перед війною було обмаль оригінальних образів по наших інтеліґентних хатах. Десь хтось якийсь портрет, зроблений приятелем, десь хтось якийсь образ святого, подарований при нагоді малювання церкви, а тільки в дуже рідких випадках (і то в більшім місті!) краєвид котрогось  із наших  мистців.    

З промови посла д-ра Ст. Барана на пленарному засіданні сойму 16. ц. м.  

І.  

  На Христове Різдво.   Благая вість іде по світу нинї: Родив ся Спас, Учитель наш святий, Ісус Христос, син Йосифа й Марії, — Несе ключі до царських нам дверий.   Глядять з небес блестячі міліони, Всміхаєсь щастєм безконечний світ, Стихає плач, щезають зойки-стони, Ангельський хор співає у воріт.   Всміхнись, вдовице, жалем, смутком вкрита, З розпуки вирви серденько своє, До тебе йде Збавитель з Назарета, Благі надїї він тобі несе.  

Перед моїми очима безодна темрява. Усюди повно її. В сей час заляла вона цїлий світ, прикрила собою усї людські терпіня, болї й важкі зітханя і вони гублять ся в нїй... У моїй низькій, похилій кватирі снуєть ся в тій понурій пітьмі якийсь таємний смуток і жаль, що вepтить мозок як червяк здорове дерево. Нема для нього ради, нї порятунку... Він у сїй хвилї сильнїйший від моєї волї... Він пан моєї істоти, я його підвладний...