Данило Ільницький – один із найцікавіших молодих літературознавців, есеїст, якому вдається перетворювати академічні дослідження у живі цікаві тексти. Відомий як упорядник перевидання поетичної збірки Богдана Ігоря Антонича «Три перстені» (Львів: Літопис, 2008), його «Повного зібрання творів» (Львів: Літопис, 2009) та «Вибраних творів» (Київ: Смолоскип, 2012). Окрім статей на тему мистецького світогляду та інтелектуальної біографії Б. І. Антонича, Данило активно публікує тексти на «ЛітАкценті», zaxid.net, historians.in.ua.  

Або як спосіб існування білкових тіл у молодіжних романах польської та української письменниць   У грудні львівське видавництво «Урбіно» потішило продовженням історії про Лінку Барську від польської письменниці Йоанни Яґелло в перекладі Божени Антоняк. З попередніми подіями в житті головної героїні читачі могли познайомитись на сторінках роману «Кава з кардамоном», що вийшов друком на початку минулого року. Цього разу в якості кулінарної метафори життя своєї героїні Йоанна Яґелло використовує шоколад з чилі.  

Вже другий місяць Україна переживає феноменальний стан. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці. На Майдан. Такого ще не було. В такому масштабі, в такій якості, в такій солідарності… Що їх об’єднало? Бажання вступу до ЄС, спроба відстояти свої національні ідеї? Як на мене – значно більше. Це розпочалася боротьба між Добром і Злом. Хоча, можливо, розпочалася – не зовсім влучне слово… Радше – відновилася. Почалась-бо значно давніше…

5 листопада 2013 року виповнилося 90 років з дня народження літературознавця і перекладача, автора першої статті про творчість Богдана-Ігоря Антонича Степана Михайловича Трофимука. Син Степана Михайловича, Мирослав Трофимук із родиною підготували урочистості з нагоди цієї дати. 7 листопада 2013 року у конференц-залі Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбувся вечір пам’яті літературознавця.  

Підсумковий огляд   Вільям Фолкнер. Світло в серпні. Роман. Переклад з англійської Олега Короля. Серія «Лауреати Нобелівської премії» – Київ: «Видавництво Жупанського», 2013. – 352 с.    

Свята приходять і проходять, але спогад про них лишається. Правда, не завше, бо нині далеко не кожна господиня дотримується давніх традицій, і не кожна достеменно знає, що і для чого робилося? У цьому сенсі особливим є гуцульське Різдво з його автентичнеими обрядами і віруваннями. Про них і піде мова у розмові Василя Карп'юка із відомою письменницею та перекладачкою Галиною Петросаняк – уродженкою села Черемошна Верховинського району Івано-Франківської області.    

У книзі Олександра Ірванця «Вибране за 33 роки» (Київ: Laurus, 2013) немало віршів про вітчизну, написаних не конче із синівським захватом. Вітчизна може мати розміри дев’ятиповерхового панельного будинку, а може і збільшитися до міфологічного простору між Тігром і Ефратом з одного боку і Осло та Барановичами – з іншого. Один з парадоксів полягає в тому, що окремі твори Ірванця – про чужу вітчизну.    

Вірджинія Вулф. Хвилі. Переклад з англійської Альбіни Позднякової. – Львів: «artarea», 2013. – 284 с.     Культура має імена, які в кожного на слуху. В літературі це – Кафка, Джойс, Пруст. Вони – перепустка в клуб освічених громадян. Проте більшість тих, хто їх за першої же нагоди називатимуть, намагаються потрапити туди, пред’являючи не справжній документ, а підробку: вони не прочитали жодного з написаного згаданими авторами рядка.  

  По-моєму, якщо не можеш зробити любов абсолютною містерією, що поглинає все історичне і реальне, то краще зовсім не пхайся у справи любові, а просто одружуйся собі хоч сто разів. Сьорен К'єркєгор, «Щоденник звабника»