Дивимося на щось (чи щось чуємо), і те «щось» – викликує з нашого серця те, що належить лише йому; те, що було в ньому, неусвідомлюване, у глибинах генетичного...
Скільки б не причащалися з келиха, що його так щедро наповнила для нас античність, залишаємо його недопитим – келих такої простої, а водночас такої глибокої мудрості...
Пере-могти ворога – це спромогтись на щось більше, аніж ворог може. А в нерівному бою – спромогтись на більше, аніж сама людина може; зробити щось таке, що поза межами можливого
Є-таки сльози речей... їхня душа, їхня аура... «Виспівані» речі – не «мертві»: люди відходять, речі – залишаються. Залишаються – зі своїми «сльозами», психічною аурою.
«Маєва нічка леготом дише»... Леготом, або – аурою, що спливає з небесних висот, охолоджує груди, навіває щось давнє, призабуте, найдорожче... Життя – то життя...
Приходять до померлих – умирущі,
Час тихо налягає на весло...
Вітри ж і тут гудуть, усюдисущі, –
Лиш їм одним відсіль є вороття.
Війнуло холодом у дні задушні...
«Він впав, як той сухий листок...» Між поколіннями листків – «холодна пауза життя». Між людськими – тепла пам’ять серця. З цього тепла й народжується сповнене жаги світла – нове життя...
