Андрій Содомора

Якими тільки не бувають дощі!.. Проливні, затяжні, рясні, дрібні, що сіють і що мрячать. Дощі міські, Верленові: «дощить сльозами в серці»... Дощі сільські: «понад лугом сіра сірячина». І раптом – сліпий дощ!
05.05.25 | | Дискурси
Гортаючи сторінки «Провідника...», не лише оглядаємо світлини, а таки ступаємо (античні сказали б «кращою часткою свого єства») вулицями й площами древнього Львова...
30.04.25 | | Минуле
Вервечка світелок, що рухалися: з Підзамча тужливими гудками прощався з містом вечірній потяг... Потяглись, як і ті вагонні світелка, що вглибали в ніч, роки, десятиліття
28.04.25 | | Дискурси
Якби тільки двома штрихами окреслити портрет Бориса Білинського, то вибрав би два моменти, пов'язані з ключовими словами 'цікаво' та 'позиція'
24.04.25 | | Минуле
Тому й слів, а вони теж «насінини», теж «крилаті», так багато: ану ж котресь та западе в чиюсь живу чутливу душу, на саме дно...
21.04.25 | | Дискурси
Бездумне споглядання, на відміну від вдумливого, не потребує зусиль, лиш свіжої поживи: око без думки – несите
14.04.25 | | Дискурси
В еру приречень приручених світ В сірому смогові, в білому савані Вже зачекався Спасителя в гавані. Всі траєкторії – лінії ламані Кожна надія – застиглий болід...  
10.04.25 | | Штука
Рання зелень, пізній сніг. Не востаннє і не вперше Струсить квітень сніг із віт, Та в душі, дедалі ширше,    По зеленім ‑ білий слід...
07.04.25 | | Дискурси
З такої інтенсивності почуття, вогню в одежі слова й виник той світ, який хоче згорнути до себе цвітка дрібная. Згорнути любов’ю, душею. 
31.03.25 | | Дискурси
Піти собі – це щоб побути зі собою, зі своєю душею. Частка «собі» – це часточка того мікрокосму, яку, перебуваючи у великому світі, людина вибудовує для своєї душі...
24.03.25 | | Дискурси