Вертикаль, якої маємо триматись: її вершина – Бог; основа – земля, глибокий корінь родового дерева; на рідній землі – батько-мати, своя хата, своя мова...
Придивіться до «питомих» російських слів і здивуйтеся, скільки серед них є семантично чужими кальками з латини: ніби хтось перекладаючи окремо префікс-корінь-суфікс, творив їхню мову
Час – це те, що в ньому, у його порухах – моментах. Але й у них – минуле, яке стає сучасним: пісня, постаті, жертви... Це та животворна енергія, без якої і не було б руху у переможне завтрашнє
День театру, а радше – дні. Бо «Весь світ – театр, а люди в нім – актори»… Нині – у прямому розумінні слова: actor – той, хто діє. З думкою про Перемогу
