Десь… Колись… Хтось… Казковий світ дитинства… Ніде… Ніколи… Ніхто… – відлунює заперечним «ні» світ реальний… Та не варто ставити непрохідну межу між ними
Не кожна людина народжена для того, щоб бути філософом, але кожна – щоб бути з думкою, отже – щоб бути людиною, яка послуговується розумом, точніше, умом
Українство... У-країна... країна, яка в нас, у нашій душі, де б не були ми, у-країнці. Україна – як видиво живе, яке з таким трепетом малюємо в своїй у-яві...
Вітер пізньої осені. Туга, яку чуємо в його голосі, саме від тієї незбагненності, яка навсібіч нас, таємничої безодні. Вітер не відає ні часових, ані просторових меж...
Життя – то тяглість: годі вже тут чи скорегувати щось, чи зредагувати... У тій тяглості – міняємось, але в собі, на серця дні, таки носимо щось те саме: тожсамість
Серед запозичень, зокрема серед наших «галицизмів», – також це, нині майже невідоме, інклінація, від klino – схиляю, нахиляю. Та й у нашій: у-клін – така, аж дивує, виразна спорідненість...
А щастя?.. Ось скажи собі, що день цей,
Яким живеш тепер, – останній у житті,
І мило, й приязно тобі він усміхнеться –
Пізнáєш тихе щастя те – й на самоті...
