Не була б мова живою, якби не було в ній і ненормативного пласту, чогось пікантного – але ж далекого від грубої вульгарності, брутальності, примітивності
Яка ж то крем’яниста й важка та стежка: від темряви – до світла!.. Але мусимо її пройти. І на це нема ради. Мусимо! Бо що таке світ без світла?.. Все одно що світлиця без вікон...
Думка написати римовані мініатюри, де з українськими сусідували б латинські слова й вислови, виникла якось несподівано, але не випадково. Мозаїка мініатюр укладалася сама собою...
Війна, яка саме тому, що її розпалює нелюдська жорстокість, так увиразнює розмиті, нерідко й знецінювані буднями найвищі людські цінності, серед яких – і любов.
Дивимося на щось (чи щось чуємо), і те «щось» – викликує з нашого серця те, що належить лише йому; те, що було в ньому, неусвідомлюване, у глибинах генетичного...
Скільки б не причащалися з келиха, що його так щедро наповнила для нас античність, залишаємо його недопитим – келих такої простої, а водночас такої глибокої мудрості...
Пере-могти ворога – це спромогтись на щось більше, аніж ворог може. А в нерівному бою – спромогтись на більше, аніж сама людина може; зробити щось таке, що поза межами можливого
