Дороги земні... Дороги небесні... Коли ж то, поставши з руїн, Україна скликатиме своїх дітей – із фронтів, з близьких і далеких земель, куди їх порозкидала найжорстокіша з воєн?.. Коли ж?..
Дерева цвітуть!.. І недарма так уже квапляться цвісти: ще й не насвітилися своїм білим цвітом, ще й не пораділи йому з усім білим світом, а вже він, той цвіт, – летить із вітром...
Сірість – довкола… Раптом – одненьке на цілий сад червоне яблучко, що цупко трималося гіллі!.. Воно й розвіяло весь той сум. А повсюдна сірість стала гарним для нього тлом…
Вихопивши з контексту рядок, подаємо, не читаючи продовження, за зразок глибокої мудрості: «Праця долає все». І зазначаємо, що автором тієї «глибини» – Вергілій...
